Кривий Ріг з концертом відвідав музикант, співак, підприємець і меценат Володимир Дорош. Візит відбувся у межах всеукраїнського туру.  Це був 34-ий концерт із запланованих 35-ти. Про враження та повноту реалізації цього творчого задуму на фінішному етапі туру з Володимиром вдалося поговорити відверто і щиро.

 - Володимире, розкажіть про ідею створення туру.

 - Всі люблять хизуватися телебаченням, знімати кліпи.. але я вважаю, артист має зустрічатися з публікою. Саме тому виникла ідея створення цього туру і саме тому я сьогодні тут.

- У 2017-му році Ви записали кілька альбомів. Як склалося, що стався такий творчий бум?

 - Так. Тоді за рік вийшло 6 (!) альбомів. Всі дивувалися «як так?» Але я – людина-перфекціоніст. Я просто систематизував те, що написав за все життя до цього. Так трапилося, що записали саме у 2017-му. А зараз новий альбом ми так і назвали: «Альбом №7». Щойно повернуся з туру - ми його доробимо. Лишилося відпрацювати буквально пару треків, які мене ще не влаштовують по якості. Випустимо і будемо його презентувати. До речі, цей тур іде на підтримку «Альбому №7». Більшість пісень, які звучать на сцені, це пісні, які ніхто не чув і які увійшли до нового альбому. 


- Яка тема пісень Вам найбільше до душі?

 - Я завжди всім кажу зі сцени: моя музика, мої пісні – це музична мозаїка мого життя. Хтось пам’ятає своє життя і пише книжки, хтось розповідає про нього, сидячи на кухні з друзями чи рідними.. а я просто все, що відбувається у моєму житті, пишу в пісні. І це надзвичайно різні теми.

- Чи є в темах табу? Тема, на яку Ви ніколи не будете писати/говорити?

 - Я пишу на все. Для вузького кола пишу навіть досить таки оригінальні пісні в стилі групи «Ленінград». Я така сама людина як і всі – можу писати що завгодно. Ніяк не випущу пісню (цитує):

«Тихо и без выхода на бис,

От меня сбежал алкоголизм.

Вместе с ним сбежала и жена,

Им была она поражена!»  

Я випущу цю пісню, вона називатиметься «Бухану». Я пишу різні пісні. Зокрема й такі веселі. (посміхається).



- Як рідні ставляться до Вашої творчості? 

- У нашій сім’ї усі без винятку до музики не байдужі. Батько був директором будинку культури; мама – вчителька, але має вищу музичну освіту. Сестра закінчила музичну школу. Дитина в мене (11 років) взагалі супер талановита піаністка, яка виступає по всьому світу. Вона вчиться у школі для обдарованих дітей імені Лисенка. Це гордість нашої сім’ї. Я безмежно тішуся з того, що вона пішла по дорозі батька. Моя мама хотіла щоб я вчився на філософському факультеті. Я дуже любив філософію, прочитав усіх філософів світу. Але я поїхав до Харкова, в інститут культури! Слава Богу тоді не було мобільного зв’язку. Я вже був повернувся з такою книжкою інституту культури, мама заплакала, а батько каже: нічого, зате у нас буде династія музикантів. Я свідомо обрав собі цей шлях.


- Володимире, чимало Ваших пісень присвячено жінці. Чому саме їй? 

- Знаєте, ми живемо в такій державі, де на 1 чоловіка, мабуть, 5-6 жінок. Коли під час мого виступу вмикається повне світло, я намагаюся роздивитися хто в залі. Є залиприходять жінки. Це не тому що чоловіки не люблять мою творчість, це тому, що в нас страшна демографічна ситуація. Багато одиноких жінок, які самостійно виховують дітей. Як можна жити в цьому світі без жінки? Мені поталанило, у мене лише офіційних дружин було четверо. І кожній з них я писав пісні.

- А дітей?.. 

- Дітей двоє.

- Окрім повних залів, по чому орієнтуєтеся що саме потребує сучасний глядач?

 - Оці 33 концерти (дасть Бог, відпрацюємо решту два), вони мені дають крила. Бо я теж дивлюся той продукт, який в основному пропагують на телебаченні. Я думав що все пропало, що повністю знищений той культурний пласт, наш культурний спадок. Думав, що ми забули що ми українці. Ми тягнемося до простакуватих текстів, до, можна сказати, вульгарної поп-культури. Але, ви знаєте, я хочу сказати приємну новину: нічого не вийде (у когось). У нас слов’янська душа. Для нас важливі слова. Нам важливо хто (!) виходить на сцену і що (!) він говорить. Я дуже радію з того, що люди так близько сприймають пісню «По дороге в гости к Богу» (цитує):

По дороге в гости к Богу

Я коней не тороплю

Соблюсти бы все каноны,

Только я на них плюю.

То галопом, то рысцою

Мы доходим.. да хоть как!

По дороге в гости к Богу

И свернуть с нее никак.

 І люди плачуть. Або співаю «Дочекалась мати сина» - і це просто шалені овації. Наші люди як були духовно багатими – так і залишилися. Ті експерименти, які проводилися протягом останніх 25-30 років по «околпачюванню» і «одурачюванню» українців – не стали успішними. І зробити з нас рабів не вийшло. І не вийде. Я в цьому глибоко переконаний.

- Володимире, наскільки спів є для Вас важливим в принципі?  Не замислювалися, чи змогли б Ви без нього обходитися? 

- Ну як я можу не співати?! Я співаю все життя! Перша пісня, яку я заспівав, - «Орленок, орленок, взлети выше солнца и небо собой заслони!» Пам’ятаєте таку?.. Ну ото я співав – мені було 5 років (сміється). У будинку культури батько грав на баяні а я співав.


 - Вдячні Вам за творчий візит до нас і за гарну українську..

 - Дякую що гарно приймаєте! Бо я приїжджаю зі щирою душею, щирим серцем, несу свою музичну культуру в маси і вдячний, що так тепло зустрічаєте.   Але, я вважаю, дорогі мої друзі, все, що нас розділяє,  - треба викинути взагалі з голови. Для мене як для українця ніколи не існувало мовного питання. Я народився і виріс на Чернігівщині, знаю білоруську мову, дуже її люблю. Вона фантастично красива! Знаю російську, українську.. Не треба дивитися на мову! Треба дивитися що у людини в душі. Як вона ставиться до нашої (у тому числі і до її рідної) Батьківщини.  


Слід зазначити, що концерт Володимира Дороша у Кривому Розі відбувся 6 грудня. Він зібрав повний зал, а харизматичний і талановитий співак отримав шалені оплески від вдячних глядачів.