«Або ми їх, або вони нас - жалю до знищених окупантів не відчуваю», - нацгвардієць із Кропивницького розповів про важкі бої на Луганщині влітку 2022-го. Спогади бійця оприлюднила пресслужба криворізьких нацгвардійців.
Читайте також: Група Метінвест передала для Авдіївської міської військадміністрації системи РЕБ
Гвардієць Денис воює у лавах Національної гвардії з початку повномасштабного вторгнення, уклав контракт після строкової служби. До цього він як молодий спеціаліст, інженер-електрик, працював в системі обленерго.
На початку повномасштабного вторгнення Денис перебував на черговій ротації на Луганщині.
«З Новодружеська, де ми були на ротації спочатку, нас перекинули на позиції до селища під Сєвєродонецьком: ворог знаходився на відстані кілометра від нас. Ми активно закопувалися, бо мінометні обстріли не вщухали. Один з таких обстрілів запам'ятався особливо: дві з половиною години міни лягали навколо нас безупинно. Я сам отримав кілька контузій, втратив слух на одне вухо», - говорить нацгвардієць.
Під постійним тиском артилерії противника підрозділ Дениса зайняв більш вигідні позиції, але і там ворог намагався дістати військових «Градами».
«Після обстрілу були окремі спроби штурмувати нас, але невдалі, бо добре прикрила наша арта. Вийшло на наші позиції ще їхніх два танчика і з часом все ж виникла загроза оточення. Противник так давив артилерією, що ми не могли й голови підняти, чим намагалася скористатися російська піхота. Наш командир відділення Женя сказав, що шансів вийти з оточення відсотків десять і треба цей шанс використати, щоб зберегти підрозділ. Віддав наказ виводити бійців. Ми поділилися на дві групи, по десять чоловік», - згадує Денис.
«За лічені секунди нас «змалював» ворожий дрон і почав знову працювати міномет. Паралельно ми чули, як на наших позиціях спрацювали розтяжки, які ми залишили там – противник буквально дихав нам у спину. Щоб прикрити другу групу, я з кулеметом, а Женя з гранатометом десь годину відбивалися, чекали, коли група вийде в ліс, на безпечну відстань. Ми прикрили їх відхід, всі дійшли до безпечної точки», - розповідає військовий.
Згадуючи події дворічної давнини, Денис зупиняється на деталях так, наче це було вчора.
Фото пресслужби Нацгвардії України
«Я пам'ятаю контакт з противником, я бачив їх за кілька метрів від себе. «Косив» зі свого ПКМ-а безжально, бо якщо не ми, то вони нас. У ближньому бою штурм відбили», - зазначає боєць. Попри значну вагу спорядження та самого кулемета, на адреналіні він не відчував важкості, був маневреним і вправним.
«На війні навички володіння зброєю відточуються до автоматизму», - говорить Денис.
«Ми викладалися по максимуму, діяли правильно: зберегли майже весь особовий склад. Але я втратив друга Мішу. Перебуваючи вже під Слов’янськом на ВОП-ах, ми потрапили під обстріл касетними боєприпасами. Кулька з касети важко поранила мого побратима, він загинув. Біль за нього відчуваю посьогодні. Через війну я змінився, зрозумів, наскільки цінним є людське життя, друзі та рідні», - відзначає гвардієць.
«Кожен з нас, самовідданно роблячи свою справу, підсилює нашу країну в цілому. І ми обов'язково переможемо, адже захищаємо свою землю, свою Батьківщину», - впевнений Денис.
Раніше ми писали: у Міноборони запроваджують новий алгоритм рекрутингу до лав ЗСУ: що змінилося.