Як на місці пустиря, народився парк мрій? Як невеличкий мікрорайон допомагає дітям з важкими хворобами ? Та як квіти, допомогли жінці відшукати сенс життя?
Про це ми поспілкуємось зі Світланою Хватовою волонтеркою, громадською діячкою і заступницею голови Довгинцівської міської ради.
На сьогодні ми знаємо про три ваші масштабні проекти: сквер Гутовського, парк «Щастя» та пікніковий скверик. Що вас надихнуло на ці ідеї і з чого все почалося?
- Мрія. Все почалося з неї, оскільки після переїзду в новий мікрорайон, де нічого не було, з’явилася свідомість про необхідність змін, спочатку навколо себе, а потім для інших. Саме поруч з моїм будинком був пустир без жодного деревця, але у мене з’явилася чудова ідея - створити вишневий сад у місті, що символізує зв’язок з минулим і нашими предками. Деякі люди ставилися до цього зі скептицизмом, але я зробила це. З 2004 по 2010 рік виріс перший сквер. Вже зараз мешканці збирають плоди та навіть пригощають мене варенням із вишень зібраних у нашому саду. Але парк був великим, і з’явилася ще одна мрія - створити трояндовий рай. За три роки мені вдалося висадити близько 380 видів троянд з різних регіонів України, останній з яких був отриманий з розплідника в Маріуполі. І коли перший сквер вже був побудований, на місці ще більшого пустиря ми збудували парк для активного відпочинку. Зараз там більше восьми майданчиків, включаючи безкоштовний тенісний корт і волейбольний майданчик.
А в 2004 році, коли все розпочалося, ви вже бачили майбутнє свого проєкту і уявляли, яким він буде через рік, п’ять, десять років?
Це усвідомлення прийшло до мене пізніше, на самому початку я навіть не розглядала такі перспективи і не уявляла, що в такій кількості люди будуть з’їжтися до нас з різних куточків нашого міста.
- Як на початку шляху рідні ставилися до вашої діяльності ? Чи підтримували ваші ідеї? Та як зараз допомагають вам ?
Вони спочатку казали, що це неможливо, але коли побачили мій ентузіазм та завзятість, зрозуміли, що мене зупинити неможливо. І на початку шляху, моїми головними помічниками були мої діти: донька та сини. А вже зараз коли вони стали доросли, то ходять ці своєю сім’єю парком, та з гордістю говорять, що це моя мама створила. Також на свята вони допомагають фінансово у реалізації моїх майбутніх задумів, бо кожна ідея вартує коштів.
Читайте також: Півники з надзвичайною кількістю кольорів дуже популярні у соло букетах, а також як доповнення до основному букеті. Ось кілька порад, як видалити з тканини пляму від соку півників.
- Зараз кожен хто читає наше інтерв’ю, формує образ впевненої в собі жінки, яка займається улюбленою справою, та йде до своєї мети, а чи були на вашому шляху такі моменти, коли хотілось все кинути, та перестати цим займатися?
- Відчай, звісно, може виникати, особливо коли стикаєшся зі зламаними квітами та деревами, за якими довго доглядав. Але це почуття триває всього лише кілька годин, після чого наступає здорове обурення, і я говорю собі: «Ні, ви не здолаєте мене. За кожне зламане дерево я посаджу десять нових».
- Видно, що ви живете цією справою, вкладаєте душу у кожну посаджену рослинку, і я думаю, що було досить багато цікавих історій людей, пов’язаних з вашою громадською діяльністю, та реалізацією ваших проектів, розкажіть будь ласка про них.
Було багато цікавих історій. Одного разу до мене підійшла жінка, яка втратила сенс життя і навіть мала намір покінчити з собою. Але вона почала щодня спостерігати за моєю роботою, і з часом в неї знову з’явилося бажання жити. Також маю одну історію, яка сталася минулої весни, коли я викопувала клумбу. Було дуже важко, але тоді мешканець нашого мікрорайону Іван, який повернувся з військових навчань, пройшов повз із великим ентузіазмом допоміг мені. Разом ми посадили квіти. Незадовго після цього він загинув. Ця трагічна подія надихнула мене згадати про загиблих героїв і посадити сто гібіскусів на їхню пам’ять. По закінченні війни, кожна квіточка матиме табличку на честь загиблого воїна, який проживав на Східному.
- Чи допомагають вам мешканці у догляді за такими великими територіями?
Зараз є проблема, що багато людей соромляться проявляти ініціативу. Проте, коли я просила допомоги, ніколи ніхто не відмовляв мені. Час від часу жінки навіть самі підходили до мене ввечері і запитували, чи потрібна якась допомога. Тому, хоча допомоги може і не так багато, мій досвід показує, що навіть кілька людей можуть змінити світ на краще.
- Ви також зазначали, що не вистачає фінансової підтримки, а на початку вашого шляху чи зараз, держава допомагає фінансово або ж матеріалами ? Чи як знайти фінансування для таких масштабних проектів?
Ні. Перед війною ми використовували різні можливості для забезпечення фінансування. Одним із способів було отримання грошової допомоги з громадського бюджету. Ми брали участь у таких конкурсах чотири рази і чотири рази перемагали. Нажаль, один проект не було здійснено через початок війни. Промислові підприємства, такі як АМКР і Метінвест також організовували подібні конкурси, і завдяки перемогам ми змогли побудувати мотузкове містечко, сцену та зону відпочинку з корабликом. Ми також шукали можливості співпраці з бізнесом. Наприклад, успішною співпрацею була сумісна робота з «Фольксваген Центр Кривий Ріг», завдяки якій ми змогли побудувати пікніковий парк. Отже, якщо активно шукати можливості, вони обов’язково знайдуться, але вони не приходять самі по собі.
Згадайте будь ласка наймаштабніше влаштоване вами свято у парку «Щастя»?
- Одне з останніх свят, що всіх надихнуло, був благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ, де ми зібрали кошти на дрони. Ми зібрали майже 170 тисяч гривень, що стало для нас шокуючою сумою, оскільки раніше ми збирали до 50 тисяч. Кожне свято, яке ми організовуємо, будь то Івана Купала чи День захисту дітей, завжди має масштабний характер і супроводжується зборами коштів для наших захисників.
- На сьогоднішній день кожен влаштований вами захід підкріплюється благодійною тематикою, а до 24 лютого, ви також так само активно займали громадську позицію?
Так, звісно. На той час ми надавали допомогу дітям, яким був поставлений діагноз рак. І є навіть дві щасливі історії, про дівчинку і хлопчика, яким ми надали підтримку і які знаходяться в стійкій стадії ремісії.
- І на останок пані Світлано скажіть будь ласка, як йти та досягати своїх цілей?
Треба вірити в себе, та в кінцевий результат. Ніколи не звертати уваги на ті кам’янці які будуть зустрічатися на твоєму шляху, сприймайте кожну перешкоду як життєвий досвід, який вас чомусь навчить. Починайте прямо сьогодні працювати, ніколи не відкладайте на потім. Буде важко, але пам’ятайте, що кожна мрія цього варта.
Раніше ми писали: Весняна сесія “Школи Змінотворців” стартує вже 22 травня. Якщо ви хочете розвивати власне життя, громаду та державу, вам слід приєднатися.
Інтерв'ю записала і підготувала матеріал Анастасія Костенюк