Свято Купала — традиційне східнослов’янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем, в ніч з 6 липня на 7 липня. Кореспонденти krivbass.city зібрали цікаву інформацію про особоливості святкування магічної літньої ночі.
Дівчата у цю ніч ворожать ворожать на своїх “суджених”, ворожіння на Івана Купала здавна вважаються правдивими та доленосними. Святкування розпочинається в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок, а потім пускають вінки по воді.
Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів, що грали на народних інструментах, на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі.
Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно зі слов’янським міфом Марена — зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобами та голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, її вважали старшою русалкою.
Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала та Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками й намистом, в інших замість солом’яного опудала саджають дитя, яке виконує роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.
Опудало Марени роблять у різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині — з гілок чорноклену та трави.
Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени та співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки також сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.
Існують свідчення про обрядове дерево на свято Купала, схоже на весільне гільце. Воно відоме як «Купа́ло» («Купа́йло», «Купа́йлиця»), проте могло також називатись, як і весільне деревце, гільцем. Дерево прикрашали стрічками, квітами й вінками; воно уособлювало рослинність у період літа й очікування від неї щедрих плодів восени.
Купальське вогнище
Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або парами.
Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику магічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина та хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище та якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був гарним. А вдавнину, якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, її вважали відьмою.
Дівочі вінки
Після втоплення Марени (інколи топили Купалу) дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають:
Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.
За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата вінки, сплетені з чебрецю, святили в церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
У деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали з голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі як засіб охорони від нечистої.
Папороть
Існує повір’я про цвіт папороті, котрий нібито з’являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.
За даними сучасних дослідників, повір’я про цвіт папороті могла породити цікава особливість папоротевої рослини «страусове перо звичайне» (Matteuccia struthiopteris); спороносні листки (спорофіли) цієї папороті виділяють особливу ефірну олію, що може випромінювати слабке світло
Напередодні свята нагадуємо, що у Кривому Розі на сьогодні визначено та обладнано 4 місця для відпочинку біля води: на ставку жилмасиву ПівдГЗК в Інгулецькому районі, пляж річки Інгулець у парку ім. Мершавцева у Центрально-Міському районі, на ставку №2 у Покровському районі та пляж на річці на вулиці Маршака у Тернівському районі.
Рятувальники вкотре наголошують на дотриманні правил безпеки на воді. Виконання простих правил забезпечить гарний настрій та збереже життя.