Сьогоднішня увага до медиків має характер спалаху точно як і сама коронавірусна хвороба. Можливо, саме зараз слід «зупинитись» та наважитись сказати таке важливе «дякую»?
Карантинний режим рівно як і карантинний синдром нерідко дається в знаки нам, містянам. Набридло ходити в масці та чекати черги на транспорт, набридло слухати новини тільки про «корону» та так хочеться на море… А що лікарі? Можливо, час озирнутись на тих, хто виборює життя тим, кому все набридло?
- Втомився на роботі. Надокучливе керівництво не дає покою, та ще й вічно комп «висне».
- «Сьогодні зранку підключив до апарату ШВЛ двох пацієнтів. Жінка знаходиться на інвазійній вентиляції, а чоловіку апарат допомагає дихати. З новими апаратами, правда, краще». Денис Турапін, завідувач відділенням анестезіології та інтенсивної терапії Криворізької інфекційної лікарні №1
- За цей карантин ми так набридли одне одному. Хочеться на тиждень забігти кудись до лісу…
- «Повертаюсь додому один раз на тиждень, аби побачити чоловіка та вирішити побутові проблеми. Я працюю не заради грошей. Я дуже люблю свою роботу і люблю людей. Тому я залишаюсь на своєму робочому місці». Святлана Левинська, заслужений лікар України, завідуюча терапевтичним відделенням Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи, кавалер ордену Княгині Ольги.
- Як же набридло постійно вдягати цю надокучливу маску. Сил немає вже.
- «Я хоча і інтерн, але роблю все, що необхідно. Зараз не на часі «обирати роботу», лікарям-інфекціоністам не вистачає вільних рук. Розумієте, нам фізично не вистачає часу на те, щоб просто перевдягатись. До кожного пацієнта ми вдягаємо новий захисний костюм: уніформу, захисний костюм, маску, щиток… Після відвідин пацієнта ми швидко все знімаємо та йдемо у душ. Це обов’язкова процедура». Олексій Шелковий, лікар-інтерн Криворізької інфекційної лікарні №1.
- Невже можна витримати черги на зупинках? Я так хочу скоріше додому після роботи…
- «Сьогодні буду ночувати прямо в ординаторській, щоб не втрачати на дорогу додому час і сили», - Олег Голубченко, лікар-інфекціоніст лікарні у Полтаві.
- Тільки й займаються тим, що лікують коронавірус. А про інші хвороби забули?
- «Оскільки я займаюсь дітьми, то час перебування в костюмі захисту можна витримати. А ось у колег-гінекологів трапились довгі пологи, під час яких вони не знімали захист 10 годин! Тоді всі просто на очах схудли! Турбота про здоров’я породіль та новонароджених була, є і буде незалежно від епідемій та пандемій». Микита Петенко, неонатолог Харківського міського пологового будинку № 2.
- Вірус – то все вигадки. Нас просто хочуть замордувати, ось і все.
- «Із початком епідемії працювати стало важче морально – насамперед, через невідомість. Адже вірус новий та дуже підступний, було незрозуміло, чого чекати». Марина Рибіна, лікарка-інфекціоністка Криворізької інфекційної лікарні № 1.
- Я – спортсмен. Що мені той вірус?
- «Коли починався COVID, ми брали усіх важкохворих пацієнтів. Зараз ми обираємо найбільш тяжких хворих. Саме зараз, саме сьогодні. Тому що відділення наше на 9 ліжок, а тяжких хворих – 11. Одного пацієнта забираємо з каталок, а іншого кладемо». Ігор Пахно, завідувач відділенням реанімації Вінницької міської лікарні № 1.
- Ну, як вже я стомився від постійних повчань. Вдягни те, носи інше… Набридло!
- «Найскладнішими були останні два тижні, коли довелось лікувати своїх колег. Людей, з якими кожен день працюєш, спілкуєшся за межами роботи. Це важко не стільки фізично, стільки морально». Христина Радомська, лікар-ординатор відділення анестезіології та інтенсивної терапії Центральної міської лікарні Івано-Франківська.
- Дякую, що хоч на пляжі маску не треба вдягати!
- «Найкраще «дякую» для мене – пацієнт, який власними ногами йде із відділення. Здорова людина, що дихає самостійно. Тоді я знаю, що вся наша команда – від санітарок до завідуючого відділенням, спрацювала на 100 %». Олексій Шелковий, лікар-інтерн Криворізької інфекційної лікарні №1.
Дякуємо!