Це не дороги, а напрямки: так називає зруйновані обстрілами шляхи евакуації поранених командир групи бронетанкової техніки нацгвардієць Сергій. Як працюють і рятують поранених оборонців, розповіли у прессофісі Крвиорізької бригади НГУ.
«Мабуть, це найтяжче у завданні – перевозити пораненого до точки евакуації по дорозі з суцільних ям та нагромадження асфальтових брил, коли обабіч шляхів все заміновано» - говорить Сергій. «При цьому медик здійснює складні медичні маніпуляції із зупинки кровотечі або встановлення крапельниці, залежно від тяжкості поранення. До того ж швидкість медеваків має бути високою, бо на нас постійно полює ворог: може дістати FPV-шкою, мінометами або артилерією. Якщо стан пораненого дозволяв, їхали за ним в темну пору доби, якщо тяжкий – летіли на допомогу і вдень. Залежно від завдань їхали або БТРом, або пікапом. Відмінно зарекомендував себе наш бронеавтомобіль «Козак» - він швидкісний, маневрений, має РЕБ та бронекапсулу».
Сергій говорить, що бійці евакуаційної групи по суті фахівці універсальні. Разом з усім підрозділом облаштовують позиції, забезпечують вогневе прикриття, допомагають медикам надавати допомогу пораненим, при цьому водії категорії «бог». Інакше й не назвеш їх їхню роботу, коли доводиться долати по-справжньому пекельні відстані й нести відповідальність за людські життя. Десятки евакуйованих та врятованих поранених за одну ротацію на рахунку групи Сергія, але найбільше пам’ятає одного.
«Це був сильний, стійкий чоловік, поранений, як потім виявилося, осколками у черевну порожнину. Загрожуючих його життю ознак на той момент не було. Всю дорогу він навіть нас підбадьорював, розмовляв. Ми довезли його до точки евакуації, а потім дізналися, що він помер вже по дорозі у лікарню: осколки запаялися у животі та це виявилося несумісним з життям», - згадує військовий. Часто, коли поранені знаходилися вже в безпеці, спадав адреналін і проявлялася справжня важкість травм, в тому числі акубаротравми. Для евакуаційної групи ставлення до кожного пораненого немов до найріднішої людини, незалежно від підрозділу і характеру травми.
Сергій захоплюється медиками, з якими працювали разом: «Всі наші бойові медики не просто досвічені професіонали. Це настільки самовіддані та безстрашні бійці, що всі їх дії спрямовані на порятунок пораненого, а не на власну безпеку. На під'їзді до місця евакуації медик у шаленому темпі, але точно і вивірено, готує необхідні засоби. На все про все у нього лічені секунди, не встигли занести пораненого, в нього вже все напоготові».
Злагоджена робота групи евакуації ґрунтується на максимальній згуртованості особового складу. Випадкових людей тут немає: кожен перевірений сотнями бойових виходів. І сотнями врятованих побратимів. Тим часом ніхто з них не відпочиває на лаврах, кожен вихід немов перший. Сергій називає зайву самовпевненість шкідливою, бо це може приспати пильність, розслабити у непідходящий момент. Зі свого досвіду радить новачкам прислухатися до порад бійців, які пройшли горнило бойових дій.
Техніка має бути готовою до виїзду 24/7. «Коли був 25-градусний мороз, ми кожні чотири години заводили, прогрівали, щоб будь-якої хвилини виїхати на допомогу», - згадує командир групи.
Колись у книгах з історії їх бойову роботу називатимуть подвигом, а поки вони скромно і самовіддано творять її, цю історію. Не для себе, не для нагород, а тому, що по рації чутно: «В нас трьохсоті, координати наступні …». І знову, на рівні інстинкту – стрімко назустріч смертельній небезпеці виконати святий людський обов'язок: там чекають поранені побратими.
Раніше ми писали: Збірна України з джиу-джитсу посіла 7 командне місце з 20 країн-учасниць на Чемпіонаті Європи у Франції. Додому з медаллю повернувся і криворізький джитсер Максим Задорожній - спортсмен виборов бронзу.