Юлія на службі вже більше двох років – пройшла навчання у навчальному центрі, отримала військове звання сержанта. У січні цього року вперше виїхала на ротацію на Донеччину. Дівчина обіймала посаду головного сержанта ротної групи. У підпорядкуванні дівчини був особовий склад, а головне завдання – їх забезпечення усім необхідним для виконання завдань. Про історію Юлії розповіли у Військовій частині 3011 Національної гвардії України.
«Перший місяць був більш-менш спокійний. А потім настало 24 лютого і все змінилося, - згадує військова. - В кінці зими обстріли були все ближчими і тоді було прийнято рішення змінити позиції. Виїжджали посеред ночі. Я їхала ЗІЛ-ом. Усе необхідне при собі – аптечка, документи, зброя. Тоді ми ще не знали, чого чекати, тому готувалася до усього. Поки їхали, водій постійно мені говорив – доберемося. І добралися».
На той час у небі вже постійно літала російська авіація. За кілька днів після переїзду на позицію ворог скинув бомбу, що залишила по собі яму глибиною у декілька метрів.
«Виконувала усі завдання, які переді мною ставили. Чергувала в лікарні, допомагала хлопцям, готувала їм їсти, - розповідає дівчина, - у той період вже відбувалися найгарячіші бойові дії і увесь особовий склад був залучений до виконання завдань. Моєю першою думкою було – ну все, почалося. Усі необхідні речі постійно тримала на собі – турнікет, щоб можна було швидко дістати, документи, список номерів. Було усе, крім страху. На базі нас, дівчат, було лише двоє. І щодня ми тренувалися на швидкість заряджати магазини».
Сьогодні дівчина продовжує нести службу у пункті постійної дислокації та вірить у якнайшвидшу перемогу українських військових.
Також читайте: «Завдання бойового медика – рятувати життя на полі бою», - інструктор Криворізької бригади НГУ про заняття з меддопомоги