Українці стільки втратили, що в нас накопичилася нескінченна кількість горя. Не дивно, що у відповідь на питання “що робитимеш після перемоги?”, багато хто відповідає “ляжу й буду плакати”. Всі ми утримуємо біль в собі, що горювати не на часі, треба триматися, плакати будемо після перемоги. Але заблоковане горе виснажує і руйнує, тому поговоримо про культуру горювання.
Читайте також: Антициклон в Україні: прогноз погоди на вихідні від Наталки Діденко
Що таке горе з погляду психотерапії?
Горе, горювання — це реакція на втрату. Це може бути втрата чого завгодно, що має для нас значення: від цінних речей до складових нашої ідентичності. Хоча ми часто розрізняємо втрати на "великі" та "малі", "обʼєктивні" та "субʼєктивні", для нашої психіки важливіше, наскільки сильний емоційний зв'язок ми мали з тим, що втратили. У світлі цього підходу, якщо порівняти людину, яка втратила роботу, і дитину, яка розлучилася з улюбленою іграшкою, обидві можуть відчувати подібний масштаб горя.
Про ієрархії горя. Незалежно від нашого бажання, існує ієрархія горя на рівні груп та суспільства. Ми легко визнаємо чуже горе, коли можемо уявити себе в подібній ситуації. Об'єктивні втрати, такі як смерть близької людини або втрата майна, зазвичай легше сприймаються, ніж суб'єктивні, такі як втрата професійної кар'єри або спортивної ідентичності.
Радянські часи не сприяли розвитку культури горя
Тоталітарні режими завжди намагалися контролювати емоції людей, включаючи переживання горя. Крім того, радянське суспільство реформувало ритуали горя під себе, іноді втрачаючи ритуальність та значення для індивіда.
Суспільний та родинний спадок також вплинули на сприйняття горя. Багато з нас не бачили прикладів здорового горювання у дитинстві, але, напевно, знаємо про пишність ідентичності, яка відображала здатність "зціпити зуби" у складних ситуаціях.
Зрештою, розуміння горя з психотерапевтичної перспективи дозволяє нам краще зрозуміти себе та інших. Відкриття простору для вираження емоцій та прийняття горя як нормальної реакції на втрату є важливим кроком у створенні здорового, емпатичного суспільства.
Фото Суспільне Харків/обстріл психлікарні в Харкові 27 квітня
В умовах війни горе стає складнішим. Перше, на що варто звернути увагу, - це збільшення кількості втрат, які припадають на одну людину за одиницю часу. Ця непереборна кількість втрат стає майже незносною.
Одночасно поділ горя на "справжнє" та "незначне" стає набагато жорсткішим. Горювати про нерозділене кохання публічно може викликати диво та сором. Стосовно цього, звичне вираження "Мені боляче, але я в відносній безпеці, мої близькі живі" звучить дивно. Знецінювання власного горя чи сором за горе розповсюджується серед нас: "Я втратив справу свого життя, але мій дім цілий", "ми втратили дім, але ми живі". Це лише кілька прикладів.
Більшість з нас постійно повторює собі та одне одному: "Горювати не на часі! Плакати будемо після перемоги!" Але часи змінюються, і тепер усе стає складніше.
Фото Донецька ОВА
Психотерапія розрізняє гострі та хронічні стани. У гострому стані головне - стабілізуватися. У хронічному - "розібрати завали", розблокувати та прожити почуття. Але в наш час стан гібридний, як жартують психотерапевти: це "хронічна ситуація гострої інтенсивності".
Ідея, що горювати можна вже, викликає інтуїтивний опір. Багато хто все ще знаходиться у дисоціації та блокує емоції. Деякі вважають, що горя так багато, що воно перетвориться на лавину, яка затопить нас. Проте блокування горя може призвести до виснаження та апатії.
У реакції на горе існують дві стратегії: прожити чи заблокувати. Проте проблема з заблокованим горем в тому, що воно краде нашу енергію та може призвести до апатії та безсилля. Чим довше ми блокуємо горе, тим менше у нас сил. Це може масштабуватися на рівні групи чи нації, відбираючи усіх сил.
Як проживати горе?
По-перше, не стримувати горе, коли воно виходить на поверхню. Якщо сльози накривають, дозвольте собі поплакати; якщо спогади або слова пробуджують біль, знайдіть когось, кому можна все розповісти або написати. Чи то йдучи по вулиці, чи у кіно, чи в кафе - дозвольте собі виразити емоції.
По-друге, знайдіть собі групу підтримки серед людей зі схожим досвідом. Це особливо важливо в ситуаціях "незначного" (знеціненого) горя. Втрата віри в справедливий світ, мрій на майбутнє, здатності відвідувати місця дитинства - це також горе, яке варто поділити з тими, хто проходить подібне.
Фото pexels.com
Що таке культура горювання?
Хороша психологічна культура горювання в суспільстві - це можливість виявляти і проживати емоції там і тоді, де вони виникають. Не приховувати їх і не відкладати "до кращих часів" або "після перемоги". Нам потрібні місця й активності, які дозволяють виразити колективне горе. Не лише в храмах чи на меморіалах, не лише в психотерапевтичних групах, а й, наприклад, на концертах. Якщо художник чи публічна особа готова брати на себе цю функцію, створюючи простір для колективного горя, - це надзвичайно цінно.
Нам потрібно більше прикладів здорового горювання в публічному просторі. Більше можливостей виражати і виходити з прихованого. І нам варто внести в публічний простір думку, що горювати можна й потрібно починати вже, а не відкладати на потім.
Раніше ми писали про те, як реагувати на власний гнів. Як показують дослідження, розуміння природи гніву може допомогти висловити його здоровими способами і використовувати конструктивно. Насправді робота гніву полягає в тому, щоб захистити нас — це біологічна програма захисту та адаптації.