18 серпня 2014 року в ході запеклих боїв, українські силовики, що значною частиною складалися з добровольчих батальйонів, увійшли в Іловайськ. Вони змогли взяти під свій контроль частину міста, однак після заходу значних сил регулярних російських військ 23-24 серпня у тил українського угрупування з території РФ, а також через дезертирство окремих українських підрозділів, іловайське угрупування опинилося в оточенні.
Заблокованими тоді опинилися і бійці батальйону «Кривбас». На четвертий день командування наказало виходити з-під оточення ворогів без боїв, наголошуючи, що було домовлено із ними про «зелений коридор». Але російська армія та сепаратисти завдали підступного удару. У боях під Іловайськом з 7 по 31 серпня 2014 року загинули 368 українських воїнів. Батальйон «Кривбас» поніс суттєві втрати – 29 військових загинули, 85 отримали поранення.
Наш кореспондент поспілкувався із заступником командира 40-го батальйону «Кривбас» полковником Юрієм Сіньковським. Разом із Народним Героєм України пригадали трагічні події літа 2014-го та роль криворіжців у війні на Сході України.
– Юрію Олександровичу, які спогади у вас про події шестирічної давнини? Які думки з приводу боїв під Іловайськом?
– По-перше, хлопці, які йшли захищати Батьківщину, це хлопці, у яких підвищене відчуття патріотизму. Вони не вміли тримати в руках зброю, вони не вміли стріляти з гранатометів досконало, вони не знали, як знаходитись під час бою. Слабеньке було й управління. Це були добровольчі батальйони – вони серцем любили Батьківщину, готові були покласти своє здоров’я і життя, але не здавати жодного метра державної землі. Дуже багато втрат саме 29 серпня, саме під час виходу з Іловайську, це саме, вибачте, недолуге командування верхнього керівництва. Не можна було вірити проросійським балачкам щодо виходу. Коли б це зрозуміло командування, і виходили б ми з боями, і не такі б втрати були і ми показали всю міць, на що ми здатні і що ми можемо боронити державу. Іловайськ – це зрада, оточення і вихід з Іловайська – це зрада, за яку мають понести відповідальність ті, хто надав цей дурнуватий наказ виходити трьома колонами без опору. Тому і відбулася така трагедія.
– На вашу думку, чи стали події під Іловайськом переламними у війні на Донбасі? Адже до кінця серпня наша армія звільнила чимало населених пунктів і поступово наближалася до перемоги.
– Не було правильної реакції на вхід російських військ, на їх перетин українського кордону. Не було реакції, адже це було реально вторгнення, це реально була війна. І тоді ми не спромоглися назвати це війною. Можна міркувати по-різному. У нас на той час не було сил протистояти російськім агресорам, нам потрібно було виграти час. І за рахунок наших загиблих хлопців, можна сказати, що ми виграли час, ми змогли укріпитися. Причиною цьому може бути і те, що не оголосили війну. Дуже слабенькою була армія, в принципі її і не було на той час. І у нас все було відкрито, хоч до самого Києва, і ніякого супротиву ми не змогли б надати. Але то було реальним вторгненням і початком війни. Саме українсько-російської війни.
– Яка роль 40-го батальйону «Кривбас» у війні на Сході України?
– Хлопці чітко виконували поставлені завдання. Вони не мали жодного опорного пункту, де наші воїни дали слабинку чи проявили боягузтво. Які завдання ставилися – такі вони і виконували чесно. Розумієте, армія – це коли командир ставить задачу і вона виконується. І тоді вважається, що армія організована, керована. Більшість простих солдатів не володіли тактично-стратегічною обстановкою, що там відбувається. Але коли їм ставлять завдання командир зводу чи командир відділення, і вони його чітко виконують – це і є захист Батьківщини, це і є виконання справжньої чоловічої роботи. Тому я ще раз кажу: батальйон повністю впорався зі своїм завданням як і під час іловайських подій, так і під час боїв за Дебальцеве.
– Чи важливо батальйону «Кривбас» добитися справедливості та притягнення винних до відповідальності за події під Іловайськом?
– Розумієте, ми можемо за себе постояти. Ми, які залишились живі, поранені, контужені – можемо це зробити. За себе не можуть постояти ті хлопці, які полягли. Але для нас це важливо: відбілювання репутації батальйону для сімей наших небесних героїв. Для того, щоб навіть на думку нікому не спадало, що хлопці полягли даремно. Що хлопці полягли, виконуючи чиїсь забаганки. Наші воїни віддали життя за територіальну цілісність, за кордони нашої держави. Тому дуже важливо відбілити репутацію батальйону «Кривбас» саме по іловайським і дебальцевським подіям.
– Чим важливе відкриття «Іловайського хреста» для Кривого Рогу?
– Відкриття пам’ятника – це саме маленьке, що ми можемо зробити для наших небесних героїв і для їхніх родин. Це добра, чиста і світла пам’ять за полеглими. Щоб завдяки таким меморіалам, завдяки тим історіям, які можуть розповісти побратими наших загиблих, і виховувалось майбутнє покоління, зростало наше майбутнє України. Дуже важливий пам’ятник. Це символ мужності, символ патріотизму і символ продовження боротьби за свободу і незалежність нашої держави.
Нагадаємо, 29 серпня у Кривому Розі відкрили «Іловайський хрест» – перший в Україні пам’ятник, присвячений загиблим воїнам у боях під Іловайськом.