Поряд завжди є люди.
Почуття ліктя найбільше відчутно ось на таких маленьких зборах.
Це ваша сусідка, сходи біля квартири якої геть просіли.
Це мама, яка повинна носити коляску з дитиною на руках за браком пандуса.
Це ветеран АТО, якого місяць змушують збирати папери, аби отримати те, що він повинен мати за законом.
Чиновникам та комунальникам просто збирати усіх у довгих чергах під дверима своїх кабінетів. Люди приходять, адже не бачать іншого виходу. Проте він є: тут і зараз.
Інколи здається, що відбувається неможливе, але нічого надзвичайного ми не робимо. Кілька сходинок, один пандус, один особистий номер телефону. Це працює. І містяни вже пересвідчилися.
Не покладати рук.
Не зупинятися.
Не нарікати.
А найголовніше - працювати та не втрачати оптимізму.
Разом - зможемо все.