Кривий Ріг - місто не лише промисловості, а й мистецтва. Кожного дня поміж нас ходять талановиті люди, які поєднують сталеву роботу та характер із творчістю, що надихає, лікує та змушує по-новому дивитися на світ.
Однією з таких людей є криворізька мисткиня, членкиня Національної спілки художників України, учениця видатного українського митця Григорія Синиці, Олена Телятник. Уже багато років вона працює на промисловому підприємстві, а після робочої зміни бере до рук пензель і створює картини, які сьогодні можна побачити не лише на виставках, а й у реабілітаційних центрах, культурних просторах та міжнародних проєктах.
Від першого захоплення до справи всього життя
Ще в дитинстві Олена Телятник зрозуміла, що мистецтво може говорити сильніше за слова. Сьогодні її картини знаходяться у приватних колекціях, культурних просторах та міжнародних проєктах, а сама художниця працює над створенням виставкових локацій для мешканців громад і військових, які проходять реабілітацію.
Мешканка Кривого Рогу, членкиня Національної спілки художників України, понад двадцять років поєднує творчу діяльність із роботою на великому промисловому підприємстві. Вона переконана: мистецтво не існує окремо від життя. Навпаки — саме люди, їхні історії, переживання та сила духу стають головним джерелом натхнення.
Зустріч, яка визначила майбутнє
Розповідаючи про свій творчий шлях, художниця постійно повертається до постаті Григорія Синиці. І не випадково.
Григорій Синиця — один із найвідоміших українських художників-монументалістів XX століття, народний художник України, представник школи українського монументального мистецтва та автор власної теорії кольору. Саме його роботи стали основою формування творчого світогляду цілої плеяди художників.
Мисткиня згадує, що для неї він був не просто викладачем.
«Він формував особистість. Навчав бачити колір, аналізувати мистецтво, думати. Він завжди повторював, що художник повинен навчатися все життя.»
Перший візит до його майстерні вона пам'ятає до найменших деталей.
«Коли я вперше побачила його роботи, просто розплакалася. Це була настільки сильна енергетика кольору, настільки інше бачення мистецтва, що дитячій свідомості це було важко осягнути», — пригадує художниця.
Саме тоді вона усвідомила, наскільки пощастило Кривому Рогу, що у місті працював митець світового рівня, який не лише створював власні роботи, а й виховував нове покоління художників.
Учитель, який навчив бачити світ
Знайомство з Григорієм Синицею стало початком багаторічного наставництва. Він передав своїй учениці не лише художню майстерність, а й особливе ставлення до професії.
Саме Синиця навчив її головному правилу: художник не має права зупинятися у розвитку.
«Навіть у поважному віці він працював над новими графічними роботами, удосконалював себе. Він часто повторював: "Я ще нічого не знаю". Для мене це стало прикладом справжньої творчої людини.»
Перша картина олійними фарбами
Одного разу наставник уважно спостерігав, як його учениця працює аквареллю. Побачивши її захоплення та наполегливість, він несподівано запропонував перейти на олійний живопис. Для тринадцятирічної дівчини це стало великою подією. Разом вони виготовили першу палітру, придбали фарби, а вже за півтори години була написана її перша серйозна робота олією.
Саме тоді художниця відчула, що живопис стане не просто захопленням, а справою всього життя.
На картинах Олени Телятник майже немає чорного кольору
Сьогодні творчість мисткині легко впізнати за особливою кольоровою палітрою. Вона майже не використовує чорний колір, натомість створює потрібну глибину через складні поєднання синіх, фіолетових, жовтих і теплих природних відтінків.
фото з соцмереж Олени Телятник
Улюбленою темою художниці залишаються квіти.
Для неї вони — не просто елемент композиції, а символ життя, народження, безперервного розвитку та внутрішньої гармонії.
«Через природу людина вчиться бачити колір. Коли навчишся відчувати чисті кольори, тоді зможеш передавати будь-який настрій», — говорить вона.
Втім, художниця не обмежує себе одним напрямком. Її полотна можуть бути дуже різними за технікою виконання, адже кожна нова робота народжується з конкретного емоційного стану.
Люди — головне джерело натхнення
Попри любов до природи, найбільше художницю надихають саме люди.
Вона багато років працює у великому трудовому колективі, постійно спілкується з різними людьми та уважно спостерігає за їхніми емоціями. Саме вони, переконана мисткиня, згодом знаходять своє місце на полотні.
«Я дуже емоційна людина. Відчуваю енергетику співрозмовника. Кожна зустріч, кожна розмова залишає свій слід. Потім ці переживання переходять у картини.»
фото з соцмереж Олени Телятник
Саме тому її творчість не можна назвати одноманітною. Художниця свідомо уникає повторень і переконана, що митець повинен постійно шукати нові форми та нові сенси.
«Якщо десять років писати одну й ту саму картину, люди перестануть дивуватися. Художник має весь час відкривати щось нове — і для себе, і для тих, хто дивиться на його роботи.»
Саме ця філософія стала основою всього її творчого шляху — від першої картини, написаної у тринадцять років, до масштабних культурних проєктів, які сьогодні допомагають людям знаходити сили жити, відновлюватися та вірити у майбутнє.
Коли мистецтво стає терапією
Повномасштабна війна змінила не лише життя українців, а й роль мистецтва. Для художниці творчість перестала бути виключно способом самовираження. Вона дедалі більше бачить у ній можливість підтримати людей, які пережили втрати, поранення та важкі випробування.
Одним із моментів, який особливо запам'ятався мисткині, став візит до реабілітаційного центру для військових у Кам'янському. Там вона передала свої картини для новоствореного артпростору.
Реакція ветеранів, зізнається художниця, стала для неї найважливішою оцінкою творчості.
«Двоє військових довго розглядали роботи, а потім сказали лише одну фразу: "Ми просто насичуємося". Для мене це була найбільша нагорода. Значить, картини справді допомагають хоча б ненадовго відволіктися від пережитого.»
Саме тоді вона остаточно переконалася: мистецтво здатне лікувати не лише душу художника, а й тих, хто його споглядає.
Проєкт, який народився з вдячності
Сьогодні художниця активно співпрацює з ветеранською спільнотою "ТитаниUA", яка об'єднує ветеранів російсько-української війни.Вона називає цю співпрацю великою честю.
«Для мене це люди зі сталі. Вони пройшли крізь такі випробування, які важко навіть уявити. Але, попри все, вони продовжують жити, усміхатися, жартувати, допомагати іншим. Саме вони сьогодні надихають мене найбільше.»
Нагадаємо, що проєкт "ТитаниUA" об'єднує ветеранів російсько-української війни, які не лише проходять власний шлях відновлення, а й допомагають іншим військовим адаптуватися до мирного життя.
Разом із ветеранами мисткиня реалізовує культурні проєкти, покликані допомогти військовим повернутися до мирного життя через творчість. Одним із таких проєктів стало створення мережі артпросторів.
Артпростори, де можна знову побачити світло
Перший мистецький простір уже працює у Кам'янському. Тут представлено понад пів сотні картин художниці, створених у різні роки. Але це лише початок.
Незабаром постійні артпростори з'являться також в Архангельському на Херсонщині та Апостоловому. За словами художниці, кожна з цих локацій матиме власну концепцію.
У Кам'янському експозиція буде постійною та регулярно поповнюватиметься новими роботами.
В Архангельському Херсонської області планують створити повноцінну галерею творів художників Криворізької організації Національної спілки художників України. Саме цей населений пункт був одним із тих, які українські військові звільняли під час контрнаступу, тому проєкт має ще й глибокий символічний зміст. Апостолове стане майданчиком для змінних експозицій та творчих зустрічей.
«Хочеться, щоб люди приходили не просто подивитися картини. Щоб вони могли поспілкуватися, намалювати щось самі, прожити свої емоції. Саме так працює арттерапія.»
Пам'ять, яку потрібно зберегти
Ще одна важлива ініціатива — створення міської колекції творів криворізьких художників. За словами мисткині, місто не повинно втрачати культурну спадщину своїх авторів.
Саме тому Криворізька організація Національної спілки художників України планує зібрати роботи митців, створені за роки незалежності України, щоб вони залишилися для майбутніх поколінь.
«Минуть десятиліття, зміняться покоління, але люди повинні знати, хто творив історію культури Кривого Рогу. Це наша пам'ять, яку необхідно зберегти.»
Для художниці це не менш важлива справа, ніж написання нових картин. Адже мистецтво, переконана вона, живе доти, доки його бачать люди.