На сучасному українському фронті поруч із військовими стоять люди, яких не завжди видно на першій лінії, але без яких бойовий дух був би значно слабшим. Це творчі волонтери — музиканти, художники, письменники, актори, майстри народних ремесел і просто творчі ентузіасти, які перетворюють свою справу на інструмент підтримки, натхнення та єднання.
Читайте також: Колаборація для реабілітації: як у Кривому Розі створювали публічний інклюзивний простір KVARTA+
Для кожного з них відчуття війни прийшло в різний час, по-своєму. Але не закарбуватися, не позначити в свідомості межу між «до» й «після» — просто неможливо.
«Війна почалася зненацька»
Ось як про це говорить відомий криворізький творчий волонтер Павло Осіков:
«Особисто для мене все ж таки 24 лютого 2022 року почалася війна. Тому що раніше — не тільки для мене, а й для того населення, де я проживаю — вона була десь віддаленою.
Десь АТО, якась нова війна, хлопці їдуть з автоматами, але ми просто не відчували цього на собі.
Після того, як ми відчули це на собі, війна одразу почалася. Війна почалася тоді, коли аеродром, який знаходиться дуже близько до мого дому, почав вибухати. І коли ракети прилітали по місту.
Отоді ти вже зрозумів, що це війна. І це не так, що прийшло усвідомлення — вона почалася зненацька».
Творчість як терапія
У найскладніших умовах війни творчість працює як своєрідна терапія. Концерти на позиціях, живописні майстер-класи у підрозділах, імпровізовані вистави просто неба допомагають бійцям хоча б на мить вирватися з реальності війни та відчути, що поза окопами продовжує існувати життя.
Музиканти вирушають на передову з гітарами або колонками, даруючи кілька годин музики й тепла. Картини художників прикрашають бліндажі, перетворюючи занедбаний простір на куточок дому. Поети та письменники записують історії військових, зберігаючи живу пам’ять сучасної України.
«Просто працювати — і творчо, і фізично»
Творчі волонтери — не чарівники з казок. Вони так само живуть у цій реальності й щодня шукають сили, щоб продовжувати.
«Просто працювати, — каже Павло, — і творчо, і фізично. Я зрозумів, що єдине, що я можу, — це робити перформанси й вистави, допомагаючи донатами пацанам.
Щоб люди не просто донатили, а отримували за це естетичне задоволення. Так з’явився проєкт “Кварта”, і ми почали робити вистави майже щонеділі.
Потім відкрили артпростір “Бомбік” у підземеллі. Виступали в бомбосховищах, школах, на підприємствах. Люди донатили, а ми не просто передавали кошти — купували необхідне, заправляли машину й їхали туди, куди інакше було неможливо дістатися».
Посилки туди не ходять, а допомога потрібна постійно.
«Я просто увімкнув турборежим — працювати, щоб хоч якось допомагати хлопцям. Інколи це шанс урятувати одне життя: приладом нічного бачення, медикаментами, бинтами».
Концерти, вистави й монологи: як мистецтво допомагає фронту .
Допомога з тилу
Не всі творчі волонтери їдуть безпосередньо на лінію зіткнення. Тисячі майстрів працюють у тилу, створюючи речі, що підтримують і морально, і практично. Для цього використовують сучасні технології, зокрема й штучний інтелект.
Хендмейд-вироби продають на благодійних аукціонах, а виручені кошти спрямовують на закупівлю техніки, форми, оптики та ліків. Художники організовують виставки, передаючи всі зібрані внески на потреби фронту.
Навіть короткі відео, пісні, мотиваційні плакати й комікси в соцмережах виконують важливу роль — тримають інформаційний фронт і допомагають українцям не втрачати віру.
Концерти, вистави й монологи: як мистецтво допомагає фронту.
Монологи про самоідентичність
Для Павла Осікова та його творчої команди ключовим напрямом стало мистецтво слова — монологи.
«Я вирішив написати 12 монологів на тему самоідентичності й показати їх у нашому артпросторі “Кварта”.
Після повномасштабного вторгнення я повністю перейшов на українську мову. Інакше — це була б брехня щодо себе й щодо людей.
Ми показуємо монологи на різні теми, але всі вони про самоідентифікацію. Зараз уже відпрацювали сім серій, попереду ще щонайменше п’ять.
І, знаєте, мені там, на війні, треба вижити — бо в мене борг. Мені ще п’ять вистав показувати».
Мистецтво, що об’єднує
Особливість творчих волонтерів у тому, що вони створюють живий зв’язок між тими, хто воює, і тими, хто в тилу. Кожен виступ, кожна картина, кожна пісня — це нагадування, що фронт поруч і він потребує постійної підтримки.
Для військових це доказ того, що про них пам’ятають і що за кожним окопом стоїть країна, яка чекає й підтримує.
Сьогодні творчі волонтери — частина великої незламної команди. Вони не тримають у руках зброї, але їхня сила — у здатності дарувати надію. Мистецтво не зупиняє ракети, проте допомагає вистояти під їхнім натиском.
«Волонтери без військових — ніхто. І військові без волонтерів — також ніхто. Головне — об’єднання зусиль і рух в одному напрямку. Бо якщо тягнути в різні боки — ми стоятимемо на місці», — підсумував Павло Осіков.
Раніше ми писали: «Ми не маємо права втомитися»: історія криворізької волонтерки Метінвесту.