6 грудня віряни вшановують пам’ять святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, Чудотворця — за його невичерпну любов до Бога й людей. Його образ став утіленням щедрості, милосердя та доброти. На українських землях святого Миколая шанують ще від XI століття. Сьогодні цей день — особлива подія, коли діти пишуть листи зі своїми мріями, а дорослі збираються родинами, аби разом відчути дух очікування дива.
Зимові міста в цей час ніби одягаються у святкову сорочку: вітрини мерехтять вогниками, немов зорі над нічним полем, під ногами тихо хрумтить пухкий сніг. У повітрі змішується прохолодна свіжість, аромат ялинки та мандаринів, створюючи настрій, який хочеться зберегти надовго. Діти особливо чутливі до цієї атмосфери: для них зима — час, коли поруч живе казка. І найбільш бажаним зимовим святом залишається День святого Миколая — день теплих вчинків, віри в чудо та ще живих традицій, які передаються з покоління в покоління. Але ким був Миколай насправді? Чому його ім’я стало символом добра, що не згасає століттями?
Світлий покровитель зими: образ, що не тьмяніє
Ім’я святого Миколая звучить у просторі людської пам’яті так само тепло, як зимове вікно, за яким падає перший сніг. Його постать народжена з поєднання реальної добродійності та легенд, що століттями зростали довкола непересічних чеснот. Життя святого Миколая оповите легендами ще з перших віків християнства. Його вважали заступником слабких і помічником у біді, а кожен добрий вчинок перетворювався на нову легенду. Миколай допомагав там, де людська надія танула. Він таємно приносив подарунки бідним родинам, рятував сиріт, зцілював калік, захищав моряків під час штормів і визволяв невинних з темниць. Його молитви, кажуть, творили дива — ті самі, які й донині гріють людські серця.
Найніжніша легенда розповідає, як він врятував бідного чоловіка, що не міг посагувати своїх дочок. Під покровом ночі Миколай підкинув йому три мішечки золота. Цей жест, скромний і безіменний, став прапочатком дарунків, які ми ховаємо під подушки та в черевички. Усмішка дитини в зимову ніч — прямий спадкоємець того давнього світла. Коли під подушкою знаходиш маленьке диво, навіть найморозніша ніч здається наповненою теплом. Це тепло дарує саме він — вічний покровитель добра. Тим не менш… Святий Миколай — безперечно реальна історична постать, хоча його життєпис щедро вкритий легендами. Народився він у 280 році нашої ери в місті Патара, на території сучасної Туреччини, у родині заможних греків-християн. Осиротівши, він успадкував значні статки, проте не скористався ними для власного збагачення. Усе, що мав, юнак роздав тим, хто потребував допомоги. Після цього вирушив у паломництво до Палестини, а повернувшись, обрав шлях служіння Богові — став священиком, а згодом єпископом міста Міри. Його служіння припало на непростий час. Попри те, що імператор Ліциній був відносно терпимим до християнства, переслідування не припинилися. Миколая ув’язнювали, проте це не зламало його віри. У 325 році він брав участь у Першому Вселенському соборі в Нікеї, де рішуче виступив проти аріанської єресі. За переказами, палка суперечка з Арієм завершилася тим, що Миколай, не стримавши обурення, дав опонентові ляпаса. Його тимчасово позбавили сану, але після видіння Ісуса Христа єпископа було виправдано.
Святий Миколай — безперечно реальна історична постать — фото картини Іллі Рєпіна "Святий Миколай Мирлікійський рятує трьох невинних дітей від смерті" (1890), Київська картинна галерея, з відкритих джерел
Шлях святого в Європу: як одне ім’я охопило континент
Славу Миколая поширила Європою візантійська принцеса Феофано — мудра правителька, яка, ставши дружиною германського імператора Оттона ІІ, принесла до імператорського двору легенди про Чудотворця. Його образ милосердного заступника торкнувся сердець європейців, і вже у X столітті традиція святкувати день святого Миколая розійшлася країнами Заходу та Сходу. Відтоді образ Чудотворця почав ширитися країнами, стаючи символом милосердя, опіки й людяності.
В Україні його завжди шанували по-особливому. Тут вірили, що він найближчий до Бога помічник, що отримав право творити дива за своє безмежне милосердя. Перші літописні згадки про українське святкування датуються 1088 роком, коли князь Всеволод Ярославович офіційно укріпив день Миколая в церковному календарі. Та ще раніше, в часи княгині Ольги, на київських пагорбах зводили храми, присвячені саме йому. В українській традиції дві Миколаєві дати — зимова й весняна — перегукуються, мов два мотиви однієї пісні. Перший пов’язаний із днем його смерті, другий — із перенесенням мощей до Барі.
І нарешті саме Святий Миколай став прообразом європейського Санта Клауса. Хоча Святого Миколая називають по-різному, залежно від країни: Сінтерклаас (Нідерланди, Бельгія), Санта-Клаус (Західна Європа, Америка), Пер Ноель (Франція), Вайнахтсманн (Німеччина) та Мікулаш (Чехія). А деякі дослідники вбачають у Миколаєві християнського спадкоємця праславнянського язичницького Велеса — покровителя землеробства, худоби й добробуту.
Святий Миколай з подарунками — фото старовинної листівки з відкритих джерел
Читайте також: Грудень у церковному календарі: Різдво Христове, день святителя Миколая, Собор Пресвятої Богородиці й інші великі дати місяця
Задля вашої зручності ми опублікували адреси та контакти храмів Православної Церкви України у Кривому Розі за районами. У місті також діють три храми Української Греко-Католицької Церкви, кожен з яких розташований у різних районах. Їхні адреси також були опубліковані раніше на у спільноті Криворізької ради церков.
Коли свято стало дитячим: народження нової традиції
У XIX столітті Галичина переживала культурний злет: відкривалися школи, зростала освіченість, творилися нові виховні ідеї. Саме тоді день святого Миколая перетворився на дитяче свято. Напередодні діти вчили вірші, співали пісні, готували невеличкі вистави. Миколай ставав не лише символом подарунків, а й першим учителем добра.
Після 1990 року ця традиція повернулася до українських родин у всій своїй теплій силі. І нині зимова ніч з 5 на 6 грудня — це диво, яке з'єднує покоління. Святий Миколай перетворився на символ дитячої віри в диво — того маленького промінчика, який щоразу нагадує: добро завжди приходить несподівано, але ніколи не запізнюється.
Традиції свята: як Миколай заходить у дім
У Європі Миколай приносить подарунки 6 грудня, залишаючи їх у черевиках чи панчохах, які діти акуратно виставляють біля каміна. В Україні він приходить тієї ж ночі. На Заході дари кладуть у черевички, на Сході — під подушку. Хтось знаходить там солодощі чи мандарини, хтось — печиво-миколайчики у формі сніжинок, а хтось — маленьку символічну різочку, щоб нагадати: добро любить справедливість.
Серед звичаїв зберігаються і символічні різочки чи вуглинки для неслухняних, і солодкі миколайчики у формі зірочок чи сніжинок, які печуть у багатьох домівках. Та наймиліша традиція — це листи до святого Миколая, де діти щиро розповідають про свої добрі справи й мрії. Це своєрідний щоденник маленьких перемог, який розкривається лише перед Чудотворцем.
Святий Миколай покровитель дітей — фото старовинної листівки з відкритих джерел
Прикмети і вірування: день, коли дива підходять ближче
У народі кажуть, що мороз на Миколая обіцяє сувору зиму, а відлига пророкує теплу. Вважається, що саме цього дня варто повернути борги — разом із ними зникає тягар старого року. День примирення, день очищення й день мрій. Існує переконання: бажання, загадане на Миколая, здійсниться так само тихо й природно, як він колись підкинув золото через вузьке віконце чужого дому.
Святий Миколай наразі — це не стільки історична фігура, скільки стан душі. Це добра рука, простягнута в темряві. Це нагадування, що навіть у найхолоднішу пору люди здатні творити тепло. Коли діти вранці знаходять під подушкою подарунок, а дорослі пригадують давно забуте відчуття очікування дива, зима набуває іншого змісту. Це свято м’яко нагадує: варто час від часу ставати Миколаєм для когось іншого. Раніше ми писали, що подарувати на Святого Миколая дитині, яка цінує досвід, а не речі.