Насильство має багато облич: як розпізнати особу, що постраждала, і де шукати допомогу

Грищенко Наталя, практикуюча психологиня, яка працює з підлітками, молоддю та жінками, які зазнали будь-якого виду насильства розповіла журналістам krivbass.city про різницю між гендерно зумовленим насильством та сексуальним насильством під час конфлікту.

Гендерно зумовлене насильство, як розпізнати трагедію і як допомогти

- Гендерно зумовлене насильство (ГЗМ) – це міжнародний термін. Однак, в Заоні України українці не побачать такого терміну, там є поняття «домашнє насильство» або «насильство за ознакою статі». Сьогодні в інформаційному просторі ми чуємо все частіше про «гендерно зумовлене насильство».

- В чому ж різниця?

- Насильство за ознакою статі дуже схоже на термін «гендерно зумовлене насильство», але є такі визначення як гендер і як стать. Як ти думаєш, стать можна змінити? З біологічної точки зору, стать змінити не можна, бо стать визначає набір хромосом, який закладається під час зачаття. Ми знаємо жіночу, чоловічу і інтерсекс люди.

- Чому це важливо саме в контексті поняття гендерно зумовленого насильства?

- Ми всі народжуємось без одягу, і коли у жінки народжується дівчинка, її набір хромосом ХХ, коли народжується хлопчик – набір хромосом ХУ, а коли народжується інтерсекс людина, у неї три хромосоми (таких людей народжується досить багато у світі – до 2%). І ось тут, на мій погляд, з’являються першопричини гендерно зумовленого насильства. Офіційно це явище не визнано. Виходить, що є стать, а є ще і гендерні особливості – як себе відчуває людина, в якому одязі їй зручно ходити. Багато залежить від виховання на старті життя, традиційно ми одягаємо дівчинку в сукню, а хлопчика – в штани і сорочку. В школі на уроках праці дівчата шили фартушки, а хлопці – виготовляли табуретки. Дівчатка чули «будь слухняною, будь ніжною – ти ж дівчинка», а хлопчики чули «чоловіки не плачуть!» - ось де  стереотипи породжують упередження і з’являється гендерно зумовлене насильство.  А потім виростає дівчинка, яка не може себе захистити від агресора, бо її вчили, що дівчатка не б’ються, і хлопчик, який сьогодні захищає Україну в боях з окупантами, проявляє мужність і відвагу, але не може плакати на похованні побратимів. Знаєш, коли він плаче? Коли залишається сам на кухні вночі, ми бачимо і сльози, і агресію. Люди десятиліттями виховуються з гендерними упередженнями.

Чому я почала розмову з питання «чи можемо ми змінити стать?», тому що ми не можемо змінити гендерний набір, а соціальні упередження, які впливають, вони глибоко вкорінені в свідомість суспільства. Те, що ми бачимо сьогодні – це здебільшого насильство за ознакою статі. І коли людина у дорослому віці приймає рішення про транс гендерний перехід, умовно в документах можуть вказати зміну статі – чоловік, жінка або транс гендерна людина. Зараз про це вже відкрито говорять у світі, але саме ці люди частіше всього змушені приховувати свою ідентичність і саме вони зазнають гендерно зумовленого насильства.

Матеріал створено в межах програми підтримки регіональних медіа від Wonder Media Forum та ГО “Почута”

- Як розпізнати?

- Цькування

- Булінг в колективах і спільнотах

Існує чотири види насильства:

• Фізичне

• Економічне

• Сексуальне

• Психологічне

Раніше ми називали «агресор», а зараз «людина, яка вчиняє насильство». Сьогодні ми кажемо «людина, яка зазнала насильства», а раніше ми говорили «жертва».

Якщо ми говоримо в контексті домашнього та гендерно зумовленого насильства і людина звертається за допомогою у спеціальні установи або органи, то за фізичне насильство, економічне та психологічне у разі доведення провини покарання буде або позбавлення волі, або штраф. У випадку сексуального насильства – відкривається кримінальне впровадження.

Сексуальне насильство під час конфлікту - нове визначення для українців, але не для світу

Сьогодні активно вживається такий термін як СНПК (сексуальне насильство під час конфлікту). Це міжнародний термін, який позначає, що насильство може вчинятися під час будь-яких конфліктів (не лише військових).

 - Що включає в себе сексуальне насильство під час конфлікту?

- Це не лише згвалтування. Це примус до аборту, оголення, сексуальне рабство чи сексуальна експлуатація, а також примус до споглядання сексуальних дій інших людей. Сьогодні на окупованих і деокупованих територіях України наші люди мають статус осіб, які зазнали сексуального насильства під час конфлікту. Люди, які повертаються, розповідають страшні історії. На території нашої країни люди до повномасштабного вторгнення не стикались з таким поняттям, як СНПК.

Але найбільша «біда» у тому, що особи, які зазнали насильства під час конфлікту, не звертаються ні за допомогою до фахівців, ні до правоохоронних органів. Наприклад, якщо це росіянин, який вчинив злочин на окупованій території України, то жінка, яка зазнала насильства, буде про це мовчати, бо має власні упередження: «хто там його буде шукати?» або ще є така ментальна штука «агресора доля покарає».

Важливо, що на сайті Офісу генерального прокурора України є інформація  про СНПК, можна пройти навчання і ознайомитися з термінологією. Особи, які постраждали від СНПК можуть самостійно подати заяву, повідомивши на сайт Офісу генпрокурора. Там розміщена карта України і можна побачити області і кількість звернень з певного регіону.

- Хто зазнає такого насильства?

- Переважна більшість осіб, що зазнали СНПК – це жінки і дівчата, але ми не можемо сказати, що не зазнають такого насильства чоловіки.

«У моєму особистому досвіді є свідчення чоловіків про перетин блокпостів і «фільтрацій» з окупованої території. Чоловіків примушували роздягатися, заглядали їм у статеві органи, в анальний отвір, щось там шукаючи, пхали різні предмети і знущались у подібні способи. Поруч могли стояти в цей момент діти і жінки, які також є тими, хто зазнає насильства», - зазначає Наталя Грищенко.

Яскравим маркером того, що людина зазнала сексуального насильства в полоні – це вживання алкоголю або наркотичних речовин (особливо у чоловіків, прим. Наталі Грищенко).

«Коли я чую від рідних, що раніше в житті чоловік або хлопець не зловживав алкоголем і ніколи не вживав наркотики, але зараз все змінилось – для мене маркер, що чоловік зазнав СНПК під час перебування в полоні», - зазначає Наталя, - «Скоріше за все, але в жодному разі ми не можемо таврувати всіх».

Про це чоловіки чи хлопці можуть розповісти лікарю або психологу, за гіршим сценарієм вони про це не розповідають – спрацьовує стереотип – як це зізнатися про сексуальне насильство.

- Що ще важливо знати про СНПК?

- Наприклад, жінку 30 років тому згвалтував сусід. Жінка пішла у поліцію, до лікаря – зібрала всі документи і подала заяву до правоохоронних органів. Сусід виїхав закордон, злякавшись покарання. Його немає в країні 30 років. Одного дня сусід повертається додому. Жінка дістає заяву з архіву, дочекавшись його повернення і сподіваючись на справедливість, а їй кажуть у поліції – вибачте, але термін давності вашої справи вийшов!

Тому, зазначає, Наталя, важливо, щоб при написанні заяви або до правоохоронних органів, або на сайті Офісу генпрокурора, було вказане саме визначення СНПК (сексуальне насильство під час конфлікту). Бо такий злочин терміну давності не має! Це світова практика. Згадаймо випадки здійснення правосуддя над нацистами в Німеччині, які були покарані за сексуальне насильство в концтаборі через багато років після закінчення Другої світової війни.

- Чому окупанти перетворюють СНПК на зброю?

- Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК) — це не побічний ефект війни і не наслідок «втрати дисципліни» серед особового складу. Це продумана військова стратегія, зброя масового залякування та інструмент деморалізації ворога, який використовується загарбниками для досягнення конкретних тактичних цілей.

Дослідники війни, історики та соціологи наголошують: масове насильство на окупованих територіях має чітку системну логіку, що базується на кількох цинічних факторах:

• Злам психологічного опору. Через акти насильства агресор наочно демонструє цивільному населенню його абсолютну беззахисність. Мета — посіяти тотальний страх, паралізувати волю до спротиву та зламати дух громади.

• Удар по захисниках через травму родини. У суспільствах, де чоловік традиційно вважається захисником, насильство над жінками стає прямою психологічною атакою на фронт. Це спроба принизити чоловіків-воїнів, змусити їх почуватися безсилими через нездатність захистити найближчих.

• Руйнація соціальної тканини. Травма СНПК ніколи не обмежується однією жертвою. Вона б'є по інституту сім'ї, провокує стигматизацію, сором і відчуженість усередині постраждалих громад. Руйнуючи солідарність і довіру між людьми, окупанти полегшують собі контроль над загарбаними територіями.

• Тіло як «територія» окупації. У викривленій логіці загарбників тіло жінки стає символічним продовженням ворожої території. Фізичне підкорення та наруга над населенням використовуються як інструмент маркування та закріплення своєї влади.

• Кримінальна порука як засіб згуртування. Військове керівництво агресора нерідко свідомо толерує або заохочує насильство. Перетворюючи жінок на «трофеї», командування не лише піднімає бойовий дух маргіналізованих солдатів, а й пов'язує їх спільною кров'ю та безкарністю, що робить армію більш жорстокою та керованою.

- Які можуть бути зовнішні або поведінкові ознаки людини, яка зазнала фізичного або сексуального насильства?

Жінки

Жінка, що потерпіла від фізичного насильства у колективі чи компанії вживатиме алкоголь дуже часто або має «перегар», робить яскравий макіяж, не хоче повертатися додому, може часто перевіряти телефон, контролює час і використовує в розмові тригерні фрази «мені влетить», «мене вб’ють» тощо. Після сексуального насильства жінка може ховатися за одягом – це наслідки стереотипу, що жертва сама винна, бо була відверто одягнена. І хоча ми всі знаємо, що винний лише агресор, ця стигма міцно вкорінилася у свідомості жінок. Дівчата починають носити дуже закритий одяг, також одним із маркерів є набір ваги, як захист. В залежності від стану психіки людини і її захисту «заїдання» або «запивання» можуть з’явитися через роки після сексуального насильства. Жінка ховає гендер – відрізає волосся або починає активно займатися бойовими видами спорту чи закачувати тіло у тренажерній залі.

Діти

Чим молодша дитина, тим у нас є більше шансів їй допомогти, бо дитина може про це говорити через рольову модель гри. Під час гри з ляльками або фігурками чоловічками дитина спокійно може розповісти чи показати те, що ніколи не розкаже у прямій розмові.

«Дитина може у грі розповісти, що сталося. Підлітки набагато складніше виходять на розмову про насильство через залежність від суспільної думки і навіяний тягар стереотипів дорослих. Довіритись дитина може лише безпечному дорослому і поділитись», - зазначає Наталя.

Серед зовнішніх ознак фізичного насильства: гематоми, опіки на обличчі або тілі.

Зміни у психоемоційному стані: відчуття провини, сорому; заглиблення у себе; замкненість, ізоляція, уникнення контактів з однолітками; фобії, страхи, тривога, зокрема, які мають неочікуваний, незрозумілий за природою початок (страх знімати білизну на медогляді, страх темряви або тривожність перед настанням вечірньої пори, страх чоловіків або конкретних людей, страх залишатися на самоті з конкретною людиною тощо); прихована та придушена агресія, злість; розлади уваги; порушення концентрації пам’яті, сприймання; різке погіршення у навчанні.

Поведінкові симптоми: агресивна і жорстока поведінка, крадіжки, делінквентність; регресивна поведінка дитини (тобто повернення до більш ранніх форм поведінки, які вже були подолані у зв’язку з віком), особливо у малих дітей (наприклад, смоктання пальців, нетримання сечі); втечі з дому (найчастіша та зрозуміла реакція у випадку інцесту); аддиктивна поведінка (вживання алкоголю, інших психоактивних речовин); синдром “брудного тіла”: постійне перебування у ванній, під душем, що має характер настирливості; вжиття дитиною запобіжних заходів, щоб важче було знімати одяг (багато пасків, одночасно надягнені декілька пар штанців тощо).

Самодеструктивна поведінка: самокалічення; суїцидальні думки; спроби суїциду.

Чоловіки

Чоловіки найменше звертаються за допомогою. Дуже часто чоловіки стають закритими, починають в більшій мірі вживати алкоголь або наркотичні речовини. Такі чоловіки часто проводять час в гаражі, наприклад, або у віддаленому місці насамоті.

Люди, які зазнали насильства можуть бути занадто відкритими, компанійськими, так і навпаки, відлюдькуватими і неохочими до взаємодії та спілкування. Спільною ознакою для всіх категорій є ще агресія. Через неможливість «дотягнутися» до агресора, людина вирішує помститись і відігратись на тих, хто в її оточенні – однокласники, члени родини, домашні тварини.

- Куди можна і потрібно звертатися, коли особа зазнала насильства?

- Важливо сказати, що до того, як звернутися за допомогою, особа, яка зазнала насильства або той, хто став свідком такої ситуації, має бути готовий неодноразово і детально про це говорити.

«На цьому етапі за різних причин часто процес зупиняється. Бо в певний момент людина просто перестає взаємодіяти з фахівцями. Тут можуть бути причини з обох боків», - зазначає Наталя.

Якщо ви зазнали будь-якого насильства, необхідно звернутися до правоохоронних органів «102».

Сьогодні на території України працює дуже багато міжнародних місій, благодійних і громадських організацій, які здійснюю превенцію різним видам насильства. Такі організації надають і юридичну підтримку, і психологічну допомогу, і за потреби фінансову допомогу чи прихисток, і різний супровід за необхідності.

«Є така статистика – жінки чи дівчата виходять із токсичних стосунків лише з 9 чи 11 спроби. Уявіть собі, скільки разів жінці доводиться розпочинати говорити про свою проблему, а потім знову повертатися до агресора, наприклад. Якщо є підтримка – батьки, подруги, колеги, тоді невдалих спроб значно менше. Підтримка і в жодному разі не звинувачення! Але людина сама має прийняти рішення про зміни у власному житті», - розповідає Наталя.

Є мобільні додатки, які приховані на головному екрані, але ними можна користуватися. Є гаряча лінія протидії насильству.

Сьогодні, згідно з ЗУ, сусіди можуть понести відповідальність, бо не повідомили у поліцію, що чули крики в сусідній квартирі, коли там убивали людину. Тепер «ні при чому» бути не вийде. Тепер у нас є відповідальність для цивільних громадян за бездіяльність: стаття 135 ККУ «Залишення в небезпеці» і стаття 136 ККУ «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані».

Головне у цій історії, на думку психологині, думати про захист себе в першу чергу і не думати про осуд оточуючих, стереотипи і упереджені судження.

«Бо сьогодні, наприклад, від жінки дуже складно вимагати сміливості і рішучої відповіді агресору, коли з дитинства її вчать бути терплячою, мовчати і посміхатися, щоразу засуджуючи проявлення сили у дівчинки», - зазначила Наталя Грищенко, практикуюча психологиня.