Він мало не втратив на війні ногу, підірвавшись на міні, але повернувся на фронт, аби захищати державу від ворога. У 129 – й бригаді ТРО розказали історію життя та служби командира саперів з позивним «Сіроп».
Читайте також: саперів та піротехніків побільшало: в Україні триває розмінування територій
Сергій у саперській справі професійно з 2001 року. Саме тоді він вступив до саперного училища, після закінчення якого працював на одній із Криворізьких шахт.
З початком проведення АТО пішов до війська служити за спеціальністю. У складі саперного підрозділу 17-ї танкової бригади здійснював розмінування одного із головних, на той час, пропускного пункту біля Станиці Луганської. Потім був Авдіївський напрямок, шахта «Бутівка». Отримав контузію від підриву міни поблизу Архангельського Донецької області. Згодом, повернувся до роботи на шахті.
Після повномасштабного вторгнення, як і більшість чоловіків із фронтовим досвідом, знову став до лав ЗСУ. Під час розмінувань в районі Архангельського, тепер уже Херсонської області, знову отримав поранення – підірвався на протипіхотній міні. Лікарі ледве врятували ногу. Як жартома каже сам Сергій, до Архангельського йому краще більше не потрапляти.
Зараз Сергій – командир саперів із позивним «Сіроп». Попри усі ризики, він вважає, що найнебезпечніша робота сапера під час наступу піхоти.
«Їм необхідна логістика. Тому сапери йдуть одразу за ними. В цей час ворог накидує протипіхотні міни, термін підриву яких від 12 годин до 4 діб. В цьому проміжку часу міна може некеровано здетонувати. А ти йдеш, б’єш тропу, у зеленку не лізеш, а вони підриваються з боків. Такі міни розкидають у різні способи: артою, з мінометів, як касетні боєприпаси, з вертушок… Життя сапера дуже цікаве, але залежить від його професіоналізму та янголів охоронців»,- розповідає Сергій.
Окрім безпосереднього виконання бойових завдань, наші сапери розробляють боєприпаси для скидів з дронів, котрі надають підрозділам, які мають на озброєнні відповідні безпілотні літальні апарати.