Його війна почалася 24 лютого 2022 року, Віталій працював механіком дільниці на Північному ГЗК, тож прямував того ранку на роботу. За збігом не вмикав того ранку інтернет і вже на підприємстві дізнався, що Росія почала свою атаку.
“До обіду я на роботі побув, а потім вирушив додому, забрав дружину і доньку, й ми поїхали на будинок просто тому, що там товсті старі стіни. Вони там залишилися, а я наступного дня пішов і записався в ТРО”.
Початок особистої війни Віталія
Військовослужбовець ділиться, дуже хвилювався, що його не візьмуть в лави оборонців, бо ж не служив в армії до цього. Уявляв, як дружина сміятиметься, що “його навіть у військо не беруть”. Вдома рішення йти захищати рідну землю близькі Віталія сприйняли нормально, з розумінням.
Тоді, каже чоловік, ніхто не знав, що буде далі, але ми уявляли як орки підбираються під Кривий Ріг та заходять у місто — все робилося, щоб того не відбулось.
Читайте також: Підняла голову, а воно летить: як жінка на Криворіжжі врятувалася під час “прильоту” в її город
Як змінювалося розуміння війни?
Кожен виїзд на нуль - нове усвідомлення. Віталій Кошевко розповідає, що спочатку виїжджали ненадовго: 2 дні, чотири, але потім всі так чи інакше опинились на справжній війні.
Вперше по-справжньому страшно бійцю стало в Добрянці, каже, тоді аеророзвідка доповіла, що в московитів прийшло підсилення танків і піхоти.
“Величезна ймовірність, що вони цієї ночі будуть штурмувати. Це тоді так було: ого, а що ж далі?!”.
Окрім цього, Віталій ділиться, досі жахають обстріли, хоча людський організм так влаштований, що адаптується: чуєш вихід, пʼять секунд чекаєш на звук, потім прихід. Якось хлопці запитали поради в досвідченого бійця ССО, що робити, якщо міни так противно й близько свистять, на що той відповів: “свою міну — не почуєш”.
Творчий шлях на тлі великого вторгнення РФ
В перші дні, коли бригада ТРО Віталія вже була на позиціях біля Кривого Рогу, він відчув, що перебуває в епіцентрі історичного моменту. Так і розпочався його сторітелінг. Чоловік розповів, історії писалися якось самі собою, перша була народилася 2 березня.
“Я записую історії в блокнот на телефоні, або в планшет. І коли ти пишеш, то думаєш: а кому це потрібно, в моменті. А коли проходить рік, або зараз пройшло два роки, ти те читаєш. Потім читаєш вже хлопцям, мені пощастило в тому сенсі, що мій підрозділ — все ми знайомі не менш, як півтора року. Немає такого, щоб ми були чужі, ми всі різні, і рівні. Тож, коли я їм іноді читаю, вони кажуть, наче знов в Добрянці побували”.
Від командира відділення до бойового медика
Чотири місяці доброволець ТРО був командиром відділення, а надалі став бойовим медиком. Замінив на посаді свого товариша, який перевівся 3-тю штурмову бригаду ЗСУ, Віталій жартує, його туди не взяли, бо застарий - 49 років вже має за плечима. Далі було навчання й відпрацювання з Госпітальєрами різних сценаріїв, що можуть виникнути на фронті. А потім — реальні події.
“Я не медичний працівник, і жодного стосунку не мав, але розумів - головне не панікувати. Коли я ще не був медиком, я евакуював людину, й ми спрацювали на 100%, хоча побратим був важкий. І зрозумів, що все нормально”.
На думку Віталія, тут потрібні базові знання та повна концентрація. Пригадав військовий і своє власне поранення, коли вже не він, а його побратими мали спрацювати на 5 балів. Про той випадок все ж згадує з посмішкою, каже, впорались.
“Вони все робити так, як ми тренувалися. Ми постійно тренуємося, хоча хлопцям і не завжди подобається, тренуємось по медицині. Тож, історія, коли мене поранило і я на деякий час втрачав свідомість — все було не в моїх руках. Це було розуміння, що від тебе нічого не залежить. Від моменту першої допомоги до евакуювання всі спрацювали дуже чітко”.
Запит до суспільства: що має змінитись після війни?
“Я не часто буваю в відпустці, триває вона 10 днів, і щоразу мені потрібно 7 днів, щоби “вʼїхати в мирняк”, скажу так, інакше не виходить. Ми на Даманському до повномасштабного вторгнення жили на третьому поверсі, і мої діти часто спостерігали як там торгують наркотиками. Я для себе виставив такий чек, якщо закінчиться війна і там будуть торгувати — то все це даремно”, підсумував Віталій Кошевко. Каже, краще говорити про конкретні речі, а не глобальну справедливість, адже життя - воно поряд.
Про військовий шлях Віталія Кошевка дивіться в ексклюзивному інтервʼю krivbass.city.