Як нові торговельні обмеження ЄС та зростання логістичних витрат впливають на українську металургію на п’ятому році війни – в репортажі Reuters із Запоріжсталі.
Працівники українського металургійного гіганта спільного підприємства Запоріжсталь роками забезпечували роботу величезного комплексу попри російські дрони, ракети та бомби.
Тепер майже сторічний комбінат, серце сталеливарної промисловості південного сходу України, зіткнувся з новою загрозою для свого виживання – квотами на імпорт сталі та вуглецевими тарифами (CBAM, механізмом вуглецевого коригування імпорту) Євросоюзу.
Сталева продукція вже давно є важливим складником української економіки, забезпечуючи 15% загального експорту країни. ЄС – її найбільший покупець: на нього припадає близько чотирьох п’ятих українського експорту сталі.
Призупинення Євросоюзом дії імпортних мит після російського вторгнення у 2022 році відіграло вирішальну роль у збереженні стабільного виробництва на спільному підприємстві Запоріжсталі – одному з провідних виробників сталі – та інших підприємствах, зазначив операційний директор Групи Метінвест Олександр МИРОНЕНКО.
«Тепер… ми бачимо, що ситуація докорінно змінюється, – сказав він Reuters у нещодавньому інтерв’ю. – Замість підтримки з боку Європейського Союзу ми стикаємося з обмеженнями».
Читайте також: Українська металургія під тиском війни та торговельних обмежень ЄС – Reuters
Незадіяні потужності
У цеху спільного підприємства Запоріжсталь величезний кран завантажує розпечені багатотонні сталеві сляби на конвеєр, де їх прокатують у тонкі сталеві листи завдовжки майже кілометр, а потім змотують у рулони.
Мироненко припускає, що підприємству доведеться зупинити значну частину таких виробничих ліній і переорієнтувати виробництво на більші обсяги чавуну – напівфабрикату, на який не поширюються квоти ЄС.
Проте відмова від сталевої продукції з вищою доданою вартістю означатиме, що близько 50% потужностей підприємства простоюватимуть, а керівництву доведеться терміново шукати можливості для переведення працівників на інші робочі місця, додав він.
ЄС заявляє, що квоти потрібні для захисту внутрішніх виробників, тоді як вуглецеві тарифи, що набули чинності 1 січня, залежать від обсягу викидів і мають на меті зменшити вуглецевий слід промисловості.
За словами Мироненка, через фактичне закриття чорноморського коридору підприємство змушене імпортувати коксівне вугілля через інші європейські порти, що збільшує витрати на $30–40 на тонну.
У результаті українські виробники сталі втрачають конкурентоспроможність і поступаються місцем на ринку турецьким, китайським та європейським компаніям.
«Усі розуміють ситуацію в Україні, – сказав він. – Але в кожного все одно є свій бізнес, свої люди, за яких вони відповідають, тому на ринку вони поводяться доволі агресивно».
Раніше ми писали: металургія зупиняється: які наслідки це матиме для цін, експорту та гривні.