Суспільство
Від «дівчини героя» до квір-жінок: як змінилися жіночі ролі в сучасному кіно
Як кіно індустрія пройшла шлях від стереотипних «дружин головних героїв» до складних, самостійних персонажок та чесної репрезентації лесбійок на великому екрані

Кінематограф довгий час відводив жінкам роль красивого фону для чоловічих подвигів. Разом із Олександрою Рубан, режисеркою повнометражного анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня», авторкою та сценаристкою серіалу «Пес Патрон», режисеркою та сценаристкою серіалу «На краю світів» розбираємося, як індустрія пройшла шлях від стереотипних «дружин головних героїв» до складних, самостійних персонажок та чесної репрезентації лесбійок на великому екрані. Матеріал створено в межах програми підтримки регіональних медіа від Wonder Media Forum та ГО “Почута”.

- Наскільки змінилась проявленість жінки у сучасному кіно за останні роки?
- Треба сказати, що жінка вийшла на перший план у кіно, щоб бути центральною героїнею, навколо якої будується сюжет, не так давно. Наприклад, геройський фільм про «диво-жінку» був створений дуже давно, але це така крапля у морі світового навіть кінематографа. Комікси, в якому жінка була головною героїнею і яка була носієм історії, були скоріше виключенням. Це була ніша. Як на мене, класні жіночі кіношки з сильними жіночими ролями та історіями, почали активно з’являтись останні років 20. Жінка у кіно завжди була другорядним чи допоміжним персонажем, були третьорядними лініями у стрічці або серіалі, не основними історіями і мали зовсім інше навантаження. Масово жінки вийшли на передній план доволі недавно, що не може не тішити.
«До речі, в анімації трошки інша історія. Найдавніша історія ще минулого століття – диснеєвські принцеси. Взагалі жіночий персонаж дуже добре сприймався, коли це принцеса – це екстраординарна дівчина чи жінка, яка перебуває в екстраординарному соціальному статусі. Тоді це дуже цікаво, як принцеса знайде свого принца», - зазначає Олександра Рубан.
Наприклад, в американському ситкомі «Розчарування» (Disenchantment), який виходив на Netflix з 2018 по 2023 рік, головною героїнею є принцеса Бін – вона алкоголічка та бунтарка. У подорожах і пиятиках її супроводжують наївний ельф Ельфо та особистий демон Люцик, який постійно підбурює принцесу до поганих вчинків.
«Чи могли би ми побачити такий сюжет 70 або 50 років тому? Звісно, ні. Неможливим було, щоб жінка стала аж таким важливим і центральним персонажем історії»
- Які ролі отримували жінки у кіно?
- Давай згадаємо, жінка або дівчина завжди дружина головного героя, мама або коханка, секретарка або хтось з десятка другорядних персонажів – лікарка, вчителька, водійка трамвая, сусідка, жінка, яка переходить дорогу з дитиною і безліч інших безіменних ролей у стрічці. Головну і центральну роль отримував чоловік.
«Я пригадую мультфільм «Мулан» 1998 року випуску, де дівчина пішла у військо, щоб зберегти свого батька від служби в армії, бо він був уже похилого віку. В тій історії дівчина змінила свій гендер – відрізала волосся і одягла чоловічий одяг, щоб служити в армії замість батька. Звісно, що в кінці вона покохала поважного чоловіка, але і тут сенс був не традиційним, бо вона не шукала кохання і претендента на її руку і серце, а йшла захищати країну від ворогів і рятувати честь власної родини. Це був дивовижний приклад історії, коли роль жінки змінилась. В анімації це цікавіше, і це приклад того, що анімація має вільні кордони і більш відкрита до дивних сюжетних ліній, вона має більші технічні обмеження, ніж кіно, але більш вільна у виборі засобів художніх, тематичних, ніж кіно», - зазначила Олександра.

Мультфільм "Мулан". Фото з відкритих джерел
В анімації майже 30 років тому побачити принцесу-воїтельку у головній ролі – це було дуже екстраординарно!
- Як в анімації і в кінофільмах зображують дівчину чи жінку?
- В анімації дуже багато «принцесочного» антуражу і декорацій, як в сюжетній лінії, так і в персонажах. Принцеса зростає і формується у палаці, фрейліни поряд з нею, але щасливою вона може стати лише поряд з принцом, який десь далеко. І весь сюжет побудований на пошуках щастя і принца. «Мулан» так само завершується коханням, але там у її коханого статус, як доповнення до образу дівчини, а не основа, як у принцеси з палацу. В «Мулан» є і гумор, місія і рольові моделі, які змінюються. У кіно я такого не пам’ятаю дуже давно, коли жінка виходить на перший план і стає головню героїнею.
«Є ближче до нашого часу перший фільм «Диво жінка», виробництво DC (2017). Сильні жіночі образи – це були містичні і фантастичні історії. Ми пам’ятаємо серіали, де головними персонажками були непересічні жінки: «Ксена принцеса-воїн», «Всі жінки – відьми», «Баффі – підкорювачка вампірів», а також «Відчайдушні домогосподарки»», - зазначила Олександра.

Фільм "Диво-жінка 1984". Фото з вікритих джерел
- Яким був сюжет, якщо все ж таки головну роль грала жінка в українському кіно?
- Ох, це була драма, де в неї надважке життя і воно, звісно, таке або через нещасне кохання, або через те, що вона самотня, наприклад, сирота або вдова, обов’язково з дітьми, яка несе на своїх плечах всі тяжби цього життя. І це ми не говоримо про присутність у фільмах лесбійок.
«Від такого сюжету хочеться просто повіситись на найближчому дереві…», - коментує Олександра.
- Квір-жінки та ЛГБТіК+ люди взагалі як проявлені у класичному кінематографі?
- Є точно, але не так багато, як би хотілося!

Серіал "Спецоперації: Левиця". Фото з відкритих джерел
Світовий кінематограф нам пропонує шпигунський серіал «Спецоперації: Левиця» (2023–2026) у головних ролях Зої Салдана і Ніколь Кідман. За сюжетом оперативниця Джо (Зої Салдана) очолює спеціальний жіночий підрозділ ЦРУ під назвою «Левиця». Завдання програми — завербувати та заслати жінок-агентів під прикриттям до близького кола ворогів держави (терористів, торговців зброєю чи впливових ворожих лідерів), щоб запобігти масштабним терактам. В одному з сезонів сюжет розгортається навколо керівниці загону, спортсменки і бісексуалки. Її завдання закохати в себе дуже поважну даму, щоб у ворожому оточенні зупинити і перекрити канал постачання зброї. Вона справді закохується у цю жінку. І далі розгортається багатошаровий сюжет з детективом, драмою і бойовиком.
- Першою українською стрічкою про лесбійок стала «Сафо. Кохання без меж». Фільм британського режисера Роберта Кромбі (2008), який знімали у Криму. Стрічку знято за мотивами роману Ернеста Хемінгуея "Райський сад". Фільм про любовний трикутник між парою американських молодят – Сафо, спадкоємицею мільйонера, і Філом, художником, які приїхали на острів Лесбос в медовий місяць та дочкою російського археолога, Хеленою. Сафо опиняється між коханням до чоловіка та потягом до Хелени, що призводить до руйнівних наслідків для всіх учасників цієї історії. За задумом автора, цей любовний трикутник повторює історію першої і найпопулярнішої поеми старогрецької поетеси Сафо про суперечливий сексуальний потяг.

Фото «Сафо. Кохання без меж». Dzyga MDB
Ще був психологічний трилер «Між нами» режисерки Соломії Томащук (2023), в основі якого лежать аб'юзивні стосунки двох жінок (головні ролі зіграли Ірма Вітовська та Анастасія Пустовіт). У психологічному трилері «Між нами» дві подруги, Саша й Аня, опиняються перед вибором, який неможливо зробити без втрат. Кожна з них має вирішити, що важливіше: близька людина чи власне уявлення про мораль і справедливість. Для Саші цей вибір пов’язаний із чоловіком, для Ані — із сином. Коли обставини затягують жінок у кримінальну історію, їхня дружба, довіра й здатність говорити правду опиняються під загрозою. Те, що довго залишалося між ними невимовленим, поступово перетворюється на пастку. Це напружена історія про любов, провину, зраду й межу, за якою уже неможливо повернутися до колишнього життя.

Фото «Між нами». Суспільне культура
У нас виходив «Секс, інста і ЗНО» (2020) – це перший український підлітковий драмедійний вебсеріал виробництва 1+1 Digital Studios. Там є персонажка Ханна і вона відкрита лесбійка. Є також «Віддана» (2020) — це українська історична драма з елементами магічного реалізму, знята за мотивами популярного роману «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. У стосунках головних героїнь Стефанії та Аделі ми бачимо емоційну залежність, ревнощі, симпатію, але не відкриту любов. Стосунки дівчат – яскравий приклад квір-кодування в українському кінематографі. Цей прийом передає гомоеротичний або романтичний підтекст між персонажами через натяки, візуальну мову та поведінку без прямого проговорення їхньої орієнтації.
Документальний проєкт «Вхід до Зони Комфорту». Український документальний фільм режисера Юрія Двіжона (2025), представлений у каталозі міжнародного фестивалю Docudays UA (2025-2027). Стрічка присвячена темам війни, біженців, соціальних питань, ідентичності та прав людини. Фільм про українських ЛГБТ людей, які народилися та виросли за часів СРСР і багато років залишалися поза законом. Тепер, попри війну, вони вирішили здійснити свої мрії та прийняти свою справжню ідентичність.

Фото «Вихід із зони комфорту». Сайт docudays.ua
«Уроки толерантності» Аркадія Непиталюка (2024) – це українська комедія за п’єсою Ігоря Білиця, яка в театрі називається «Гей-парад». Це як раз приклад того, як українське кіно через комедію піднімає дуже важливі теми інакшості і прийняття власної інакшості. За сюжетом провінційна шкільна вчителька Надія та її безробітний чоловік Зеник разом із дітьми опинилися у важкій фінансовій кризі та під загрозою банкрутства через кредити.
Щоб врятувати родину від розпаду та боргів, вони погоджуються взяти участь у державній програмі з євроінтеграції під назвою «Уроки толерантності». За умовами програми, вони мають поселити у своєму будинку ЛГБТіК+ активіста на ім'я Василь. Сім'я, яка раніше поділяла типові стереотипи та гомофобні погляди, стикається з власними упередженнями, що призводить до кумедних, напружених і драматичних конфліктів. Світова прем'єра стрічки відбулася на Талліннському кінофестивалі. Сьогодні «Уроки толерантності» можна переглянути на Netflix.

Фото «Уроки толерантності». Межа
- Чи завжди у таких фільмів сюжети про виборювання права на життя, боротьбу за ідентичність і відстоювання складного вибору?
- Сюжетна арка - це завжди про виборювання і відстоювання. Арка персонажа про те, що він хоче того, чого не можна або заборонено і мусить здолати на цьому шляху перешкоди. Драматургія – це про те, як персонаж долає перешкоди і отримує позитивний результат «happy end» або отримує розчарування і скочується у відчай і розпач в залежності від жанру. «Щасливе життя когось можна подивитись на каналі Animal Planet. Для того, щоб захопити увагу глядача, за сюжетом мають бути випробування і страждання. Хто буде дивитися фільм про щасливе життя лесбійок, з якими нічого не відбувається? За що хвилюватися і співпереживати глядачам?», - розповідає Олександра Рубан.
У сучасних українських серіалах таких, як «Перші дні» та «Перевізниця», бачимо окремі серії присвячені темі ЛГБТіК+. У «Перших днях» є епізод, який розповідає про те, як пара двох жінок та їхній маленький син проживають перші дні повномасштабного вторгнення. У «Перевізниці» це серія, у якій висвітлюється тема прийняття орієнтації своїх близьких і того, що представники квір-спільноти так само є на фронті та захищають свою країну.
Сьогодні проявлення ЛГБТІК+ людей в українському кінематографі переживає етап якісної трансформації та нормалізації. Від карикатурних, епізодичних або трагічних образів індустрія перейшла до зображення квір-персонажів як звичайних громадян зі своїми побутовими, сімейними та воєнними викликами. Цей процес формується кількома ключовими тенденціями: відхід від стереотипів та квіркодингу, вплив повномасштабної війни та адвокація прав, розвиток фестивалів та незалежного сегмента, поява молодіжних серіалів. Загалом український кінематограф рухається в бік європейської інтеграції цінностей. Квір-тема поступово втрачає статус «екзотики» чи приводу для скандалу, перетворюючись на природну частину сучасної української культури.


