Всі новини
Марія Заньковецька виступала на криворізькому руднику: яким був театр понад 100 років тому
Як розважалися криворіжці понад 100 років тому? Історія театрів «Колізей», «Чари», аматорських сцен на рудниках та виступів Марії Заньковецької.

На початку XX століття Кривий Ріг був відомий передусім залізорудними копальнями та промисловістю. Проте культурне життя міста розвивалося не менш цікаво, ніж його економіка. У центральній частині працювали театри, на Поштовій демонстрували вистави та ілюзійні номери, а в робітничих селищах організовували власні театральні гуртки. Більше того, на сцені, облаштованій у їдальні одного з рудників, виступали видатні українські актори, зокрема Марія Заньковецька.
Театральна історія Кривого Рогу налічує понад століття. І вона руйнує звичне уявлення про промислове місто, у якому життя нібито обмежувалося роботою на шахтах і заводах.
Перші театральні вистави у Кривому Розі: що відомо про 1897 рік
Театральне мистецтво з'явилося на Криворіжжі ще наприкінці XIX століття. Спочатку це були народні та аматорські вистави, пов'язані з календарними святами, ярмарками й місцевими традиціями. У регіоні проводили різдвяні вертепи, ставили народні сценки «Коза» та «Максиміліан».
Одна з перших документально зафіксованих згадок про професійний театр у Кривому Розі датується 7 травня 1897 року. Тоді до Херсонської духовної консисторії надійшла скарга від представників Миколаївської церкви. Причиною стало театральне приміщення неподалік храму: вистави заважали проводити богослужіння.
Цей епізод цікавий тим, що театр уже тоді був помітною частиною громадського життя містечка. Настільки помітною, що його робота ставала предметом офіційного листування. За краєзнавчими дослідженнями, невдовзі цей заклад припинив роботу.
Водночас театральні традиції формувалися не лише в центральній частині Кривого Рогу.
У 1895 році службовці Гданцівського чавуноливарного заводу організували аматорський театр «Гігант». Це був постійно діючий колектив, який ставив п'єси польських авторів, зокрема Адама Міцкевича, Габріелі Запольської та Вацлава Берента. Його вистави користувалися популярністю серед польської громади міста.
Таким чином, театральне життя Криворіжжя від початку розвивалося в кількох середовищах: серед міської інтелігенції, службовців підприємств і робітничих колективів.

«Колізей», «Чари» та інші театри: куди ходили криворіжці на вистави
На початку XX століття театральна інфраструктура міста поступово розширювалася. Якщо раніше вистави могли відбуватися у тимчасових приміщеннях, то згодом з'явилися спеціально облаштовані будівлі.
Важливу роль у цьому процесі відіграла трупа, пов'язана з М. Л. Волгіним. Документи того часу згадують його як одного з керівників товариства російсько-малоросійських артистів. За припущенням наукових співробітників Криворізького історико-краєзнавчого музею, ця трупа згодом стала основою театру «Колізей».
Його відкрили 1909 року на вулиці Поштовій, на місці, де нині розташований Криворізький академічний театр драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка.
Будівля «Колізею» була триповерховою, виконаною в стилі модерн і могла приймати приблизно 600 глядачів. За місцевими історичними матеріалами, вона належала до найвищих громадських споруд тогочасного Кривого Рогу. Для міста, яке лише формувало власну культурну інфраструктуру, це була значна подія.

Поруч із театральною сценою розвивалися й інші формати дозвілля.
Зокрема, на Поштовій працював театр-ілюзіон-кінотеатр «Чари». Саме поєднання театральних вистав та ілюзійних розваг робило його особливим місцем у культурному житті містечка.
На Миколаївській вулиці (нині Свято-Миколаївській) згадується Робітничий театр. Також працював Літній театр Громадського зібрання, а серед закладів, які фігурують у краєзнавчих переліках, є «Новий театр» Вайнзенберга.
Тут важливо врахувати одну історичну деталь: у різних джерелах кількість театрів Кривого Рогу на початку XX століття відрізняється. Наприклад, у дисертаційному дослідженні Максима Тяміна за 1913 рік наведено чотири назви: «Гігант», «Чари», Літній театр Громадського зібрання та «Новий театр» Вайнзенберга. Натомість в історичних матеріалах, підготовлених за участю краєзнавців і музейних фахівців, фігурують «Колізей», «Чари» та Робітничий театр.
Ці переліки не варто механічно об'єднувати: в одних випадках рахували окремі театральні заклади, в інших — аматорські колективи та сцени. Тому називати одну остаточну кількість театрів без уточнення джерела було б некоректно.
Театр на руднику Колачевського: де виступала Марія Заньковецька
Одна з найцікавіших сторінок театральної історії Криворіжжя пов'язана з рудником Сергія Колачевського.
На початку XX століття біля копальні сформувалося повноцінне робітниче селище. Тут були житлові будинки, школа, лікарня, бібліотека, лазня та їдальня. Але особливістю цього поселення була й організація культурного життя.
Їдальня рудника за потреби перетворювалася на театральний зал. Приміщення мало сцену, куліси та гримерні, тому тут можна було проводити не лише внутрішні заходи для працівників, а й повноцінні театральні виступи.
За інформацією, оприлюдненою на міському порталі Кривого Рогу, зал міг уміщувати близько тисячі глядачів. У дисертаційному дослідженні з історії індустріального ландшафту міста наводиться інша цифра — до 2000 місць. Тож точну місткість варто вважати дискусійною, але масштаб приміщення в будь-якому разі був значним.

Саме на цій сцені, за краєзнавчими матеріалами, виступали відомі українські артисти. Серед них — Марія Заньковецька, Панас Саксаганський та Микола Садовський.
Для розуміння значення цієї події варто згадати, ким була Марія Заньковецька. Вона належала до найвизначніших представниць українського театру кінця XIX — початку XX століття, була однією з провідних акторок української професійної сцени.
Її творчість була пов'язана з розвитком українського драматичного театру, а виступи збирали глядачів далеко за межами великих культурних центрів.
Тому згадка про Заньковецьку в історії рудника Колачевського особливо промовиста. Вона свідчить, що культурне життя Криворіжжя не обмежувалося гастролями невеликих провінційних труп. На рудничних майданчиках виступали представники провідного українського театрального середовища.
Водночас важливо розуміти: йдеться не про вистави безпосередньо під землею, у шахтних виробках. Сцени облаштовували в наземних приміщеннях рудничних селищ — їдальнях і клубах, які могли виконувати функцію громадських культурних центрів.
Аматорські театри на рудниках: як розважалися робітники
Театральне життя на копальнях не обмежувалося запрошеними гастролерами. При багатьох підприємствах діяли власні аматорські колективи.
Краєзнавчі матеріали згадують театральні гуртки на рудниках Колачевського, Галковського, Ростковського та Шмакова. В одному з історичних матеріалів навіть опубліковано фотографію театрального гуртка рудника Галковського за 1915 рік.
Це важливий штрих до історії міста: працівники промислових підприємств були не лише глядачами, а й безпосередніми учасниками культурного життя. Вони організовували постановки, брали участь у виставах і створювали власні творчі колективи.
Клуби та громадські приміщення при копальнях фактично виконували роль місцевих культурних центрів. Вони давали можливість проводити театральні вечори без необхідності їхати до центральної частини міста.
Це було особливо важливо для Криворіжжя, де робітничі поселення формувалися навколо промислових об'єктів і могли розташовуватися на значній відстані одне від одного.
Від вертепу до театральних будівель: як змінювалося культурне життя міста
Театр на Криворіжжі не виник раптово з появою спеціальних будівель. Його основою були народні традиції, ярмаркові розваги, різдвяні дійства та аматорські постановки.
Зокрема, вертепи проводили на Базарній і Староярмарковій площах. Це були не просто релігійні вистави, а театралізовані дійства з персонажами, піснями, діалогами та гумористичними сценами.
Згодом культурне дозвілля набуло більш організованих форм. З'явилися професійні театральні трупи, спеціальні приміщення, літні сцени та аматорські колективи при підприємствах.
Показово, що вже в наступний період театральне життя міста продовжило розвиватися: у березні 1919 року на базі «Колізею» заснували Перший радянський театр, а в 1921 році у Кривому Розі відбулося 204 вистави.
Історія театрів початку XX століття демонструє інший бік Кривого Рогу. Поряд із копальнями, заводами та залізничними коліями тут формувалося активне культурне середовище. Містяни мали можливість відвідувати театральні вистави, дивитися ілюзійні номери, слухати гастрольних артистів і самостійно виходити на сцену.
А те, що на рудничній сцені виступали Марія Заньковецька, Панас Саксаганський та Микола Садовський, показує: культурна історія Кривбасу значно ширша, ніж його звична промислова біографія.
