Кривий Ріг
Кривий Ріг був значно меншим: де закінчувалося старе місто і які території приєднували пізніше
Де закінчувався старий Кривий Ріг і як формувалися його райони? Історія територіального розширення міста, Довгинцевого, Тернів та Інгульця, приєднаного у 2002 році.

Колись Кривий Ріг займав лише невелику частину території сучасного міста. Його історичне ядро формувалося біля злиття Інгульця та Саксагані, а навколо існували окремі села, хутори, залізничні станції та шахтарські поселення. Промисловий розвиток поступово змінив географію Криворіжжя, а у XX і на початку XXI століття адміністративні межі міста неодноразово переглядали. Деякі місцевості, які сьогодні вважаються звичайними районами Кривого Рогу, колись мали власну історію та самостійний статус.
Де починався Кривий Ріг і якою була його перша територія
Історичним осередком Кривого Рогу вважається місцевість біля злиття річок Інгулець і Саксагань. Саме тут виникло поселення, навколо якого протягом наступних століть розвивалося місто.
Перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг датується 8 травня 1775 року. Вона пов'язана із заснуванням запорозького поштового поста на шляху від Кременчука до Кизикермена вздовж Інгульця.
Однак ця дата не означає, що того року вже існувало місто в сучасному розумінні. За даними «Енциклопедії історії України», приблизно у 1777–1778 роках осадчий Павло Нагаєць заснував тут державну слободу Кривий Ріг. У 1781 році в ній проживала 281 людина.
У 1828 році Кривий Ріг перевели до системи військових поселень. Після її ліквідації у 1857 році населений пункт отримав можливість розвиватися за нових адміністративних умов.
У 1860 році Кривий Ріг набув статусу містечка Херсонської губернії. На той момент у ньому проживало приблизно 3600 людей.
Науковці Тетяна Товстенко та Микола Тямін у дослідженні «Територіальний і розпланувальний розвиток м. Кривий Ріг» також визначають місцевість біля злиття Саксагані та Інгульця як центральне ядро сучасного міста. Саме до неї згодом поступово приєднувалися інші поселення.

Як залізна руда змінила межі старого міста
До другої половини XIX століття Кривий Ріг залишався переважно аграрним містечком. Ситуація почала змінюватися після геологічних досліджень і промислового освоєння родовищ залізної руди.
Важливу роль у цьому процесі відіграв Олександр Поль, який організував геологорозвідувальні роботи та сприяв залученню інвестицій у гірничу промисловість.
У 1881 році розпочався промисловий видобуток залізної руди на Саксаганському руднику. Через три роки залізниця з'єднала Криворіжжя з іншими промисловими регіонами, зокрема Донбасом.
Це мало значення не лише для економіки, а й для територіального розвитку. Рудники, залізничні станції, промислові підприємства та робітничі поселення почали формувати нові осередки заселення далеко за межами старого містечка.
У 1892 році в селі Гданцівка запрацював чавуноливарний завод. Це ще один приклад того, як промислові об'єкти розміщувалися на територіях окремих поселень, які сьогодні входять до складу Кривого Рогу.
Особливість тогочасного Криворіжжя полягала в тому, що населення було розподілене між кількома поселеннями. Саме містечко та навколишні гірничі селища вже утворювали значний промисловий простір, але адміністративно й географічно це ще не було одне суцільне місто.
За даними «Енциклопедії історії України», у 1916 році в самому містечку проживало близько 16 тисяч людей, а разом із навколишніми гірничими поселеннями — приблизно 40 тисяч. Ця різниця добре демонструє, наскільки ширшою за межі центрального населеного пункту стала промислова територія Кривбасу.
Довгинцеве, Карнаватка та інші поселення: місто почало розростатися в різні боки
Промисловий розвиток не передбачав, що всі жителі концентруватимуться біля історичного центру. Навпаки, нові населені пункти з'являлися поблизу підприємств, залізничних станцій та родовищ.
Одним із прикладів стало Довгинцеве.
Його історія пов'язана з маєтком Катеринівка та залізничною інфраструктурою. У 1884 році тут відкрилася велика вузлова станція на п'ять колій. Навколо неї почав формуватися окремий населений пункт, куди приїжджали працівники залізниці та їхні родини.
Поступово Довгинцеве отримало власну інфраструктуру. При станції працювали лікарня, бібліотека-читальня, ощадна каса, гуртожиток. У 1897 році відкрилася церковно-приходська школа, а з 1902-го діяло залізничне училище.
Важливо, що ці території не обов'язково відразу ставали частиною адміністративного Кривого Рогу. Деякі з них тривалий час зберігали окрему назву, місцеву інфраструктуру та власну організацію життя.
Науковці Товстенко і Тямін описують характерну для Криворіжжя модель: давні зимівники, хутори та сільськогосподарські поселення згодом перетворювалися на промислові селища. Після цього вони поступово включалися до міської території. Об'єднанню сприяло будівництво транспортних магістралей, які з'єднували центральну частину міста з районами видобутку руди.
Що показують старі карти Криворіжжя
Цікавим джерелом для розуміння того, наскільки розрізненими були населені пункти, є карти початку XX століття.
Дослідниця Лариса Дояр у матеріалі про регіональні карти 1920-х років проаналізувала картографічні документи 1922, 1923, 1927 та 1928 років.
За картою Катеринославської губернії станом на 1 січня 1922 року, у самому Кривому Розі проживало 22 729 людей. Водночас у Криворізькому повіті загалом мешкало 328 526 осіб. Це різні адміністративні одиниці, які не варто ототожнювати.
Серед них дослідниця називає:
-
Інгулець;
-
Латівку;
-
Рахманівку;
-
Шимановське;
-
Кривий Ріг;
-
Червону;
-
Довгинцеве;
-
Коломойцеве;
-
Карнаватку;
-
Шмакове;
-
Вечірній Кут;
-
Роковату;
-
Терни.
Це була розгалужена транспортна мережа, яка обслуговувала промислові об'єкти й окремі поселення. Водночас її не слід сприймати як доказ того, що всі ці місцевості вже тоді входили до офіційних меж міста. Йдеться про територію сучасного Кривого Рогу, а не про адміністративний кордон міста у 1922 році.

1930–1940-ті роки: Кривий Ріг перетворюється на великий промисловий центр
У міжвоєнний період територіальна та містобудівна структура Кривого Рогу почала змінюватися ще швидше.
У 1919 році Кривий Ріг отримав статус міста. У 1923 році він став центром Криворізької округи, а з 1932 року увійшов до складу Дніпропетровської області.
На території сучасного міста з'являлися нові квартали та робітничі поселення. Зокрема, у 1920–1930-х роках формувалися житлові масиви Соколовка, Всебратське, імені Валявка, імені Фрунзе та КРЕС. У 1930 році почалося будівництво Соцміста — нового житлового масиву для працівників металургійного підприємства.
У 1936 році в Кривому Розі сформували три внутрішньоміські райони: Центрально-Міський, Дзержинський та Жовтневий. Це свідчило про ускладнення міської адміністративної структури. Однак важливо розрізняти утворення районів і фактичне приєднання населених пунктів: це не завжди відбувалося одночасно.
Терни та північні околиці: як формувався сучасний Тернівський район
Північна частина сучасного Кривого Рогу також має окрему історію.
Терни виникли як село на межі XVIII–XIX століть на лівому березі Саксагані. Науковці пов'язують його походження з особливостями місцевості, де річка утворювала вигин, а береги були вкриті заростями терну.
У 1930-х роках Терни отримали статус містечка. У 1969 році було створено Тернівський район Кривого Рогу за рахунок міста Терни та частини території Жовтневого району. Відтоді ця місцевість почала функціонувати як частина міської адміністративної структури.
Інгулець: колишнє місто, яке приєднали лише у 2002 році
Найяскравіший приклад того, наскільки далеко могли простягатися окремі населені пункти від історичного центру Кривого Рогу, — Інгулець.
Його розвиток був пов'язаний із видобутком залізистих кварцитів. На початку XX століття в цій місцевості працювали шість копалень. У 1920-х роках шахтарські поселення об'єдналися в одне селище.
22 жовтня 1938 року Інгулець отримав статус селища міського типу, а в 1956 році став містом. Тобто протягом десятиліть це був окремий населений пункт зі своєю історією розвитку та інфраструктурою.
Офіційна зміна меж відбулася пізніше.
24 жовтня 2002 року Верховна Рада України ухвалила постанову №217-IV «Про зміну меж міста Кривого Рогу Дніпропетровської області».
Документ передбачав включення до меж Кривого Рогу міста Інгулець та селища міського типу Зелене. Крім того, до міської території включили прилеглі землі, зокрема ділянки Зеленобалківської, Миколаївської, Новоселівської та Червоненської сільських рад.
Загальна площа земель, перелічених у постанові, становила 2930,3 гектара. Після зміни меж загальну площу Кривого Рогу затвердили на рівні 43 000,2 гектара, тобто приблизно 430 квадратних кілометрів.
Фактично лише на початку XXI століття колишнє самостійне місто Інгулець офіційно стало частиною Кривого Рогу. Саме тому його географічна віддаленість від історичного центру сьогодні має цілком зрозуміле історичне пояснення.
Територіальна особливість сучасного Кривого Рогу безпосередньо пов'язана з географією залізорудного басейну.
На відміну від міст, які переважно розросталися навколо одного історичного центру, Кривий Ріг формувався навколо кількох промислових осередків.
Спочатку виникали рудники та підприємства. Поруч із ними будували житло для робітників та інженерів. Для перевезення руди прокладали залізничні колії, а для сполучення окремих поселень розвивали дороги.
Згодом ці місцевості почали об'єднуватися в єдину міську територію.
У повоєнний період процес продовжився. Розвивалися нові житлові масиви, будувалися промислові об'єкти, розширювалася транспортна інфраструктура. У 1960–1980-х роках Кривий Ріг остаточно закріпив свою структуру як великого промислового міста з кількома віддаленими одна від одної житловими та виробничими зонами.
У 1979 році з'явився Довгинцівський район — окрема адміністративна одиниця міста, історія якої пов'язана насамперед із залізницею.
Чи живуть криворіжці сьогодні на територіях, які колись не належали до міста
Так. Історія сучасних районів Кривого Рогу дає чимало таких прикладів.
Жителі Довгинцевого мешкають на території, розвиток якої значною мірою визначила залізнична станція. Карнаватка має власну історію, пов'язану з промисловою інфраструктурою. У північній частині міста збереглися назви й історична спадщина окремих поселень, зокрема Тернів. А Інгулець до 24 жовтня 2002 року взагалі залишався самостійним містом.
При цьому не всі місцевості приєднувалися до Кривого Рогу одним рішенням або в один історичний період. Деякі поступово зливалися із міською забудовою, інші отримували статус міст і лише пізніше включалися до нових адміністративних меж.
Тому визначити стару межу Кривого Рогу за сучасною картою однією лінією неможливо без прив'язки до конкретного року та адміністративних документів. Межі населеного пункту, територія його фактичної забудови та землі, підпорядковані міській владі, — не тотожні поняття.
Найстаріший Кривий Ріг варто шукати передусім у районі злиття Саксагані та Інгульця. Саме звідти починалася історія міста. А сучасні райони зберігають пам'ять про інший Кривий Ріг — розподілений між десятками окремих поселень, кожне з яких мало власний центр, залізничну станцію, промислову історію або сільськогосподарське минуле.
Тож місто, яке сьогодні сприймається як єдиний простір, фактично виросло з багатьох окремих населених пунктів. І в цьому полягає одна з головних особливостей територіальної історії Кривого Рогу.
