Кривий Ріг виробляв не лише метал: чому місцевий завод відправляв червону фарбу у 17 країн

Кривий Ріг звикли асоціювати із залізною рудою, шахтами, кар’єрами та металургійними комбінатами. Проте промислова історія міста значно різноманітніша. Тут працювало підприємство, продукція якого була потрібна далеко за межами України. Криворізький суриковий завод виготовляв залізистий сурик — червоний мінеральний пігмент, який використовували у фарбах, захисних покриттях і будівельній промисловості.

Масштаби виробництва вражали навіть за мірками великої індустрії: у 1981 році підприємство виготовляло 40–45 тисяч тонн залізистого сурику на рік. Продукцію постачали більш ніж у 500 міст Радянського Союзу та 17 країн світу. При цьому завод був єдиним підприємством у СРСР, яке виробляло сухий сурик.

Ця історія показує інший бік Кривого Рогу — міста, яке було не лише центром видобутку руди й виробництва металу, а й важливим майданчиком хімічної промисловості.

Фарбова фабрика для промислового Кривого Рогу: з чого все починалося

Історія Криворізького сурикового заводу розпочалася у 1923 році. Тоді в місті створили фарбову фабрику, яка спеціалізувалася на виробництві сурику. Спочатку вона була допоміжним підприємством Південно-рудного тресту.

Це важлива деталь для розуміння того, чому подібне виробництво з'явилося саме у Кривому Розі. Місто вже розвивалося як великий гірничопромисловий центр. Підприємствам потрібні були матеріали для обслуговування техніки, металевих конструкцій, виробничих приміщень та інфраструктури.

Лакофарбова продукція була частиною цієї промислової екосистеми. Зокрема, спеціальні пігменти використовували для виготовлення захисних покриттів, які допомагали подовжувати термін експлуатації металевих конструкцій.

У 1931–1936 роках на фабриці збудували нові виробничі приміщення. Від 1936 року підприємство мало назву Криворізький суриковий завод.

Згодом його виробничі можливості розширювалися. У 1964 році до складу підприємства увійшов завод «Хімпром», який випускав лакофарбову продукцію. Таким чином, підприємство об'єднало два важливі напрями: виготовлення мінеральних пігментів та виробництво готових фарб і покриттів.

Що таке сурик і навіщо він був потрібен промисловості

Назва «сурик» може асоціюватися зі звичайною червоною фарбою. Проте насправді йдеться про промисловий пігмент, який використовували як сировину для виготовлення різних матеріалів.

Криворізький завод спеціалізувався передусім на залізистому сурику. Це неорганічний мінеральний пігмент червоно-коричневого кольору, основою якого є оксид заліза (III) — Fe₂O₃. У природному залізистому сурику також можуть бути домішки глинистих мінералів і кварцу.

Його цінність полягала не тільки у здатності надавати матеріалам характерного кольору. Залізооксидні пігменти відрізняються стійкістю до світла та атмосферних впливів. Їх використовували у складі лакофарбових матеріалів, зокрема для захисного фарбування металевих поверхонь.

Для промислового міста це мало практичне значення. Металеві конструкції, дахи, обладнання та інші об'єкти потребували покриттів, здатних витримувати тривалу експлуатацію. Саме тому пігмент був важливою складовою виробництва захисних фарб.

Важливо не плутати залізистий сурик зі свинцевим. Попри схожу назву та колір, це різні речовини: залізний сурик ґрунтується на оксидах заліза, а свинцевий містить сполуки свинцю, які є токсичними. Криворізьке підприємство спеціалізувалося саме на виробництві залізистого пігменту.

Від окремого цеху до 45 тисяч тонн продукції на рік

Найбільшого промислового значення виробництво залізистого сурику набуло у 1970–1980-х роках.

У 1972 році в Довгинцівському районі Кривого Рогу побудували новий цех земляних пігментів, який займався виготовленням залізистого сурику.

Наступним важливим етапом стало впровадження нової виробничої установки. У 1981 році на підприємстві запрацювало обладнання із замкненим вентиляційним циклом. Його проєктна потужність становила 50 тисяч тонн продукції на рік.

Фактичні показники виробництва тоді сягали 40–45 тисяч тонн щороку. Територія цеху займала 10,1 гектара.

Цифри дають змогу оцінити масштаб підприємства. Йшлося не про невелике допоміжне виробництво при гірничому тресті, а про спеціалізований промисловий майданчик із великими потужностями.

За даними Енциклопедії сучасної України, завод був єдиним підприємством у Радянському Союзі, яке виготовляло сухий сурик. Така спеціалізація фактично робила Кривий Ріг важливим центром постачання цього виду промислової сировини.

500 міст і 17 країн: куди постачали продукцію з Кривого Рогу

Географія збуту — один із найцікавіших фактів в історії сурикового заводу.

Виготовлений у Кривому Розі сухий пігмент постачали більш ніж у 500 міст Радянського Союзу та 17 країн світу.

Це означало, що продукція підприємства була затребувана далеко за межами місцевої промисловості. Сурик використовували у різних виробничих процесах, а його постачання охоплювало значну географію.

Завод фактично працював на широку промислову мережу: його продукція була потрібна підприємствам, які виготовляли фарби, будівельні матеріали та інші товари з використанням мінеральних пігментів.

Особливість цієї історії полягає ще й у тому, що Кривий Ріг експортував не традиційну для себе залізну руду чи металопродукцію, а готову спеціалізовану хімічну сировину.

І саме це робить історію підприємства цікавою для розуміння промислової спеціалізації міста.

Завод виробляв не тільки пігмент: емалі, ґрунтовки та фарби

Ще один маловідомий аспект діяльності підприємства — виробництво готової лакофарбової продукції.

Після приєднання заводу «Хімпром» у 1964 році у структурі підприємства діяли два основні виробничі напрями: цех земляних пігментів і цех лакофарбової продукції.

У 1966 році в районі селища Змичка побудували новий лакофарбовий цех. Там розпочали випуск емалей, ґрунтовок і рідинно-тертих фарб.

До 1981 року обсяги виробництва фарб у цьому цеху досягли 26 тисяч тонн щороку.

Тобто підприємство не обмежувалося виготовленням порошкового пігменту, який потім використовували інші виробники. Воно також мало потужності для випуску готової продукції, що застосовувалася у будівництві, промисловості та побуті.

Серед продукції, яку згадує Енциклопедія сучасної України, — емалі ПФ-115, ПФ-133 і ПФ-266, олійні фарби для зовнішніх та внутрішніх робіт, цинкові й титанові білила, різні види ґрунтовок.

Водночас підприємство виготовляло молотий тальк. Разом із залізистим суриком ця сировина була потрібна для виробництва лаків і фарб, азбестоцементних виробів, будівельних матеріалів, лінолеуму, пароніту, штучної шкіри, взуттєвих підошов, гальмівних колодок та електродів.

Яку роль суриковий завод відіграв у промисловій історії Кривого Рогу

Історія цього підприємства демонструє, наскільки багатопрофільною була промисловість Кривого Рогу.

Поруч із гірничодобувними та металургійними підприємствами формувалися виробництва, які забезпечували потреби інших галузей. Хімічна промисловість була однією з таких складових.

Суриковий завод став прикладом того, як місцеві виробничі потужності могли перерости початкове допоміжне призначення й отримати власну вузьку спеціалізацію на загальносоюзному рівні.

Його продукція мала цінність не лише для виробників фарб. Мінеральні пігменти та наповнювачі використовувалися у багатьох промислових процесах, а отже, підприємство було частиною значно ширшого виробничого ланцюга.

Сьогодні на офіційному сайті ПрАТ «Криворізький суриковий завод» підприємство представлене як виробник сухих пігментів і наповнювачів. Вказана адреса заводського управління — Нікопольське шосе, 201 у Кривому Розі. У 2023 році підприємство повідомляло про 85-річчя своєї діяльності. Водночас актуальних показників обсягів виробництва та географії постачання у відкритій інформації немає.

Історія сурикового заводу нагадує, що промислова спадщина Кривого Рогу не обмежується шахтами, кар'єрами та металургійними печами. Місто мало виробництва, які створювали спеціалізовану хімічну продукцію для сотень інших підприємств. І червоний пігмент, який звідси постачали у 17 країн світу, — один із найцікавіших прикладів такої промислової диверсифікації.