У Кривому Розі на базі культурно-громадського центру «Шелтер Плюс" відбулася панельна дискусія «Участь громади та НУО у формуванні культури пам'яті», де родини загиблих захисників, активісти та експерти шукали «людяну» мову меморіалізації.
У Кривому Розі шукають етичні формати меморіалізації
Захід об’єднав тих, для кого тема пам’яті — не абстрактна, а глибоко особиста. Головною метою обговорення стало розуміння, як громадські організації можуть долучатися до формування культури пам’яті, чуючи потреби родин і діючи максимально обережно та з повагою.
Учасники зустрічі ділилися особистими історіями про рідних, які віддали життя за Україну, зокрема про лікаря та військового Олексія Різниченка, захисника Костянтина Скібу та інших полеглих криворіжців.
Нагадаємо, що у дворі культурно-громадського центру «Шелтер Плюс» відкрили «Сквер пам’яті», присвячений волонтерам і працівникам центру, які загинули або зникли безвісти під час російсько-української війни. Новостворений меморіальний простір має стати місцем вшанування, збереження пам’яті та нагадування про внесок людей, які віддали життя або зникли безвісти. Ініціативу реалізувала команда культурно-громадського центру «Шелтер Плюс» разом зі студентами Школи змінотворців. Під час відкриття Скверу Пам'яті також висадили Дерева пам’яті на честь героїв-волонтерів — Дмитра Олійника та Андрія Ніскубіна.
Пам’ять має бути живою
Рідні наголошували: пам’ять — це не лише про минуле, а й про життя, відповідальність і дію. Для багатьох родин участь у громадських ініціативах стала способом не дати згаснути пам’яті не лише про своїх близьких, а й про всіх загиблих оборонців.
Окремо обговорили формати меморіалізації у місті. Йшлося про меморіальні дошки у школах, перейменування вулиць, дерева пам’яті, сквери та сучасні простори, де люди можуть зупинитися, дізнатися історію загиблого захисника, прочитати про нього через QR-код або просто побути поруч із пам’яттю.
Сприйняття меморіальних дошок
Родини зазначали, що традиційні чорні меморіальні дошки часто сприймаються болісно й навіть відштовхують, особливо дітей. Натомість більш людяними можуть бути сучасні, світлі, відкриті формати — з живими історіями, фотографіями, квітами, деревами та простором для спокійного вшанування.
«Комфортно там, де це ініціатива самої родини. Коли пам’ять стає нав’язаною — це одразу боляче й некомфортно», — озвучила під час розмови Тетяна Різниченко, мати Олександра Різниченка, співзасновниця ГО «Спільнота родин криворізьких Героїв».
В свою чергу, Тетяна Скіба, координаторка групи підтримки дружин загиблих воїнів «Про життя», підкреслила, що їй комфортно, коли це роблять для її родини, але важливим моментом є погодження моментів, щодо створення, дизайну й таке інше.
Одним із прикладів нового підходу став Куб пам’яті — простір у центрі міста, який створили як альтернативу кладовищу та формальному вшануванню. Там розміщені фото, короткі фрази про загиблих і QR-коди з детальнішою інформацією. За словами ініціаторів, важливо, щоб пам’ять була видимою, доступною і живою.
Учасники зустрічі підкреслили: вшанування загиблих має не травмувати родини повторно, а підтримувати їх. І головне — не перетворювати пам’ять на формальність, а зберігати історії людей, які жили, мріяли, працювали, любили своє місто і захищали країну.