“Барабан” сучасного співака Артема Пивоварова та його таємничої супутниці Клавдії Петрівни, насправді написаний задовго до народження виконавця. Рядки віршів, що покладені на музику належать поету-футуристу Ґео Шкурупію.
Читайте також: 19 травня День пам’яті жертв політичних репресій в Україні
Доля поета та представника “розстріляного відродження” була трагічною. Сам він себе називав “королем українського футуризму”, а його сучасники й критики відгукувались про Ґео, як “вундеркінда української літератури”. З осені 1921 року Шкурупій був учасником і лідером футуристських об’єднань у Києві.
Творив Георгій Шкурупій на початку XX століття, а псевдонім взяв з буквою “ґ” не випадково — це був своєрідний знак протесту, адже на тодішніх друкарських машинках її не було. Часто у виданнях банально домальовували “хвостик” літері в імені автора книжок, через неможливість надрукувати імʼя “Ґео”. Футуристи любили цю букву й були проти правил, виступали за індивідуалізм та технічний прогрес.
Фото з відкритих джерел
Вірші Ґео Шкурупія були провокативними й часто нецензурними, але завжди — українською мовою.
Моя голова, як великий дзвін,
Дзвенить одчайно в присмерк,
А серце потрапило в каламутний плин,
Де нема ні сигналів, ні іскор.
Нині його “барабан печалі” знайшов нове життя у хітах сучасного співака Артема Пивоварова та Клавдії Петрівни. Вірш «Барабан печалі» увійшов до другої збірки футуриста Ґео Шкурупія під назвою «Барабан», яка вийшла у 1923 році.
Фото з відкритих джерел
Перша ж книжка Шкурупія вийшла, коли йому було 17 років. На її обкладинці було написано: «Король футуропрерій. Психетози». Це означення він придумав сам собі. Вже на початку 30-х років його назвали роялістом, а його епатажне самоназвання сприйняли як класове. Він став одним із найпослідовніших поборників ідеї футуризму в українській літературі та мистецтві.
Фото з відкритих джерел
У 1925 році відбувся яскравий дебют Ґео Шкурупія як прозаїка. Літературознавець Олександр Білецький тоді написав оглядову статтю, у якій назвав Шкурупія чи не найкращим дебютом. В доробку письменника є роман «Жанна-Батальйонерка», який розповідає про Київ під час Першої світової війни. Цей роман містить багато паралелей із нашою сучасністю. Ті, хто любить український Київ і кому набрид Булгаков, мають читати «Жанну-Батальйонерку».
Шкурупій також є автором першого детективного оповідання в українській літературі. Воно не стало супервидатним, але для української літератури було несподіваним, адже жанрової прози як такої майже не існувало. У його доробку є репортажні оповідання. Разом із футуристом Олексієм Полторацьким вони планували поїхати слідами свого метра Михайля Семенка, який під час Першої світової війни воював у Владивостоку на Далекому Сході. Під час цієї подорожі вони зустріли свого знайомого, київського лікаря, який запропонував їм поїхати в Монголію. Там Шкурупій створив монгольські оповідання.
Письменник також писав різні публіцистичні статті про мистецтво. Він є автором двох кіносценаріїв – «Синій пакет» і «Спартак». Обидва фільми були зняті, але до цього часу не збереглись.
Шкурупій був знайомий з Казимиром Малевичем у ті часи, коли Малевич викладав у Київському художньому інституті. У журналі «Авангард» Шкурупій написав статтю, де цитував художника щодо перспектив його київських учнів.
Футуристи не виступали відкрито проти радянської влади, але жахи системи — ігнорувати відмовлялись. А яка диктатура любить сміливих поетів? Тому, проти Ґео Шкурупія в СРСР сфабрикували справу: звинуватили в приналежності до київської терористично організації ОУН, присудили 10 років трудових таборів однак, вже через три — розстріляли. Поету на той момент було всього 34 роки.